Хмельничани вчаться по-європейськи поводитися з побутовими відходами. Все більше жителів міста сортують сміття і привозять його до центру управління відходами.
Приміром, старі меблі, побутову техніку, одяг, взуття тощо. Юрій Топильський з Гречан, зокрема, відвіз сюди старі кухонні шафки. “Скооперувалися” із сусідом, якому заважав у квартирі непрацюючий холодильник. Винайняли вантажне таксі та й доставили свій багаж до центру. А ще — мішки зі старим одягом, пластикові пляшки.
З кожним днем таких свідомих мешканців міста стає все більше. У середньому, 600 чоловік щомісяця привозять до центру управління тверді побутові відходи.
Віталій Осика, обліковець центру, розповідає: “Ми приймаємо тринадцять фракцій сміття: скло, ПЕТ-пляшки та ПЕТ-кришки, папір, комбіновані упаковки, побутову техніку, меблі, поліетилен тощо. Змішані побутові відходи вивозяться на полігон. Скло у нас забирають приватні підприємці. Меблі, приміром (якщо вони у придатному стані), можуть забирати бажаючі.
Якщо ж вони дуже старі і трухляві, то їх забирає притулок для собак. Побутову техніку — холодильники, телевізори, мікрохвильовки — беруть навчальні заклади. Використовують їх як наочне приладдя. Так само комп’ютери, принтери і тому подібне”.
Віталій Миколайович зауважує, що завдання їхнього центру — зменшити навантаження на сміттєзвалище. Тому дуже важливим є те, що свідомих і відповідальних хмельничан щоразу більшає. До речі, часто разом з батьками до центру здавати відходи приїжджають діти. Ось вам приклад дорослих.
Центр управління відходами приймає також одяг. За рік роботи уже прийняли його десять тонн. Одяг у центрі відразу сортують. Непридатний до вживання відправляють на утилізацію.
Сортуванням одягу займається волонтерка Надія Тарнавська. Каже, у більшості своїй він ще у досить хорошому стані (бувають навіть нові речі). Особливо багато дитячого одягу, іграшок. За рік роботи налагодилася чітка схема. Надія тримає зв‘язок з територіальними громадами нашої області. Усюди є малозабезпечені, багатодітні родини, які охоче беруть вживаний одяг. Тому двічі на місяць майже тисячу кілограмів курток, сорочок, штанів, суконь вивозиться з центру управління відходами.
“Є села, де ми уже бували кілька разів, — розповідає Надія. — Я навіть знаю, у якому селі просять більше чоловічого одягу, у якому — дитячого. Коли приїжджаємо, охоче допомагають розвантажувати”.
Однак, Надії доводиться шукати не лише тих, кому потрібен одяг, а й тих, хто може за власний кошт доставити вантаж за потрібною адресою. Бо до сіл треба долати чималий шлях, відповідно, й пальне треба. Поки що цю проблему допомагають розв’язувати чоловік Надії та ще кілька людей. Один з них, зокрема, лікар інфекційної лікарні Дмитро Семенюк.
Усім волонтерка висловлює велику вдячність. І вкотре звертається і до влади, і до усіх небайдужих людей з проханням допомогти вирішити цю проблему.
Тетяна Сікорська