Ця новина приголомшила українців: виявляється, поширенню українськомовних телесеріалів перешкоджає …коронавірус! Це не просто новина, це якийсь сюрреалістичний сюжет для фільму з жанру фантастики. І в цьому “сюжеті” з усієї телепродукції вірус “вбиває” лише українськомовну. Він що, ще й мовожер?
Це ж нісенітниця, глум над багатомільйонною телеаудиторією, тобто нас з вами! Бо кожен пересічний глядач знає, що в реальності головною загрозою для українського етеру, в тому числі кіно та телеіндустрії, є московський вірус, “рускій мір”, головний форпост інформаційної гібридної війни, а його посіпаки в українському медіапросторі — це справжні вірусоносії кремлівської інфекції. Її мета незмінна — максимально витіснити все українське з нашого ж телепростору, і Кремль цього й не приховує. То ж посіпаки, насамперед ті, хто сидить у кріслах Верховної Ради, поспішають. У них залишилося дуже мало часу: до 16 липня.Згідно з Законом України “Про забезпечення функціонування української мови як державної” (16 липня 2019 р.), з 16 липня 2021 року телебачення, фільми та серіали, які вироблені в Україні, мають демонструвати українською мовою. Для українофобів наступив справжній час “Ч”, тобто, крайня необхідність застосувати весь можливий арсенал, аби відтермінувати, а то й ліквідувати цю статтю мовного закону. Адже якщо українська теле- і кінопродукція почне розвиватись і міцнішати, то скрижалі “руского міра” почнуть на очах розсипатися, як піщані горби.
І ось почалось: народні депутати від “Слуги народу” Микита Потураєв та Євгенія Кравчук 24 травня 2021 року зареєстрували у ВР законопроєкт №5554 “Про внесення змін до деяких законів щодо підтримки вітчизняних виробників теле- та кінопродукції в період встановлення карантину у зв’язку із поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19”. 28 травня інший депутат від “Слуги народу” Олександр Санченко зареєстрував у парламенті альтернативний проєкт закону № 5554-1. Різниця між ними лише у строках відтермінування. Але про це пізніше.
Пояснюючи це, голова комітету ВР з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв сказав, що для переходу на трансляцію відеопродукції винятково українською мовою треба створити певні економічні стимули для теле- та кіновиробників. А хто заважає парламенту, президенту зробити все, аби українська культура нарешті випозвла із злиднів? Бо Державне агентство України з питань кіно практично жодної копійки не вклало у виробництво українськомовних серіалів! Значить, на ці злидні вигідно весь час кивати: мовляв, от станемо економічно потужними, а потім і за українську культуру візьмемося, піднімемо з руїн. Але ж вітчизняні телемагнати, які збудували свої імперії на російськомовному контенті, підживлюваному ззовні, з Росії, ніколи цього не дозволять. І що далі? Українська кіно та телепродукція так і залишатиметься ідеєю чергового покоління?
Зате українофобна група у ВР — не ідея, не примара, а реальність. Якимось дивним чином до тих, хто дав добро на внесення “потураєвського” законпроєкту, проголосувала “десятка” з “Голосу”. Пізніше “голосовці”, пересварившись між собою, пояснили, що зробили це випадково. Як випадково? За два роки в парламенті не навчились кнопок розрізняти? Втім, нехай каються…
А ось міністр культури та інформаційної політики України Олександр Ткаченко свідомо підтримав відтермінування початку дії статей мовного закону: “Якщо продукт виробляється в Україні, українськими авторами, режисерами, акторами і навіть російською мовою – я вважаю, це на благо як індустрії, так і економіки”. Тобто, мова не має значення?
Натомість кінематографісти, журналісти та представники телеіндустрії України закликали народних депутатів не підтримувати законопроєкти. Хто переможе? Телемагнати з мільйономи доларів чи патріоти? І як впливати на все це беззаконня нам, українцям? Знову майдани? Бо лише в такий спосіб нам вдається захищати національні пріоритети. Тому що 15 червня знову закипіли депутатські пристрасті. В цей день “потураєвці” вирішили протягти законопроєкт за вуха на обговорення у ВР, без процедурного схвалення, розраховуючи на “кнопрокодавчу” зе-більшість. Але не пройшло. “Кнопок”, виявляється, таки не вистачило. Поки що. Бо потураєвщина має несхитну підтримку і на найвищому владному рівні, і ще потужніший захист від Москви, для якої наш інформаційний простір набагато важливіший, ніж зруйнований Донбас. Бо цей простір — вся Україна. І коли Україна починає віддалятися — Кремль вмикає “захист русскоговорящіх граждан”.
…До речі, 15 червня 1941 року народився Іван Миколайчук. І ось, виходить, у день 80-річного ювліею генія українського кіно пропрезидентська більшість одягала зашморг на тендітну шию українськомовного кіно. Чому тендітну? Це не сентиментальна метафора, це дійсність, бо лише тоненька третина серіальної та кінопродукції на наших екранах українськомовна. А вже мав би бути паритет — хоча б 50х50!
Втім, по нинішній день 66,6% серіалів на українських телеканалах демонструють російською! Ця інформація також озвучена у ВР 15 червня. Дослівно: із 43 серіалів, які виходили на п’ятьох наймасовіших українських телеканалах протягом тижня (а за рік, за десять років?), лише 14 виготовлені, дубльовані або озвучені українською, інші 29 — російською. До вибірки потрапили “Інтер”, “1+1”, “Україна”, “СТБ” та “IСTV”. Про це повідомив уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь на своїй ФБ-сторінці. “Неухильне виконання статті 23 мовного закону (про мову у сфері культури), яка передбачає захист української та мов національних меншин у культурній царині, значно збільшить частку української на телебаченні, допоможе телеканалам нарешті дійсно дотримуватися мовних квот, не вдаючись до примітивних маніпуляцій, наприклад, називаючи рекламу прального порошку телепередачею”, — також заявив Уповноважений із захисту державної мови. Цю ж думку висловлює і його попередник, нині нардеп Володимир В’ятрович.
Микола Княжицький, народний депутат від ЄС, переконаний: “Усі олігархічні групи і виробники контенту, як і власники прав “Кварталу-95”, продають свій продукт в Росію і годуються грошима окупанта. Потім зроблений для окупантів продукт вони показують в Україні без перекладу, бо умова окупанта проста: ми тобі платимо гроші, ти поширюєш “рускій мір”. Нардеп зауважив, що на парламентарів від фракції “Слуга народу” тиснуть “з самого верху”. За його словами, вказівку підтримати цей законопроєкт “слуги” отримали від самого президента. І більшість народних депутатів з фракції “Слуга народу” не будуть “наступати на граблі” та просувати антиукраїнські ініціативи, які поновлюють “рускій мір” в Україні.
“Однією з причин називають поширення коронавірусу. Як на мене, Covid-19 не обмежує володіння українською мовою. Це смішно. Звичайно, що мова йде про інше. Зокрема про те, що українські компанії є найбільшими виробниками російських серіалів на території Росії. Саме вони торгують на крові з РФ. І коли такий серіал виробився для Росії, то звучить наступна риторика про те, що серіал можуть дати для України, але обов’язково транслювати російською мовою. Таким чином Росія просуває “руский мір” в Україні”, — додав Княжицький.
Тарас Марусик, експерт з питань мовної політики: “Від самого свого приходу до влади Володимир Зеленський і його команда вкупі з іншими проросійськими парламентарями серйозно розглядали питання, як у різний спосіб обійти цей закон. Лише цього року ми бачили чимало спроб відтермінувати обов’язкове вживання української мови в публічному просторі”.
До речі, Світовий конгрес українців звернувся до Верховної Ради та вимагає не чіпати норми мовного закону про обов’язкове демонстрування фільмів та проведення культурно-мистецьких заходів державною мовою.
І повернемося до монобільшості, яка таки не дала необхідної кількості голосів для “серіального” законопроєкту. Чому? Як стверджують експерти з мовної політики, монобільшість рухається двома колонами, наразі маємо і два законопроєкти-близнюки, і так званих “поганих” і “хороших” поліцейських. “Погані” відверто демонструють антиукраїнську позицію, в той час як “хороші” до всього підходять нібито з ліберальних позицій, але по суті маємо той самий результат — гальмування українізації. Тому й подали два законопроєкти, між якими, по суті немає жодної різниці. А спільне – намагання виграти час, аби “поховати” закон про квоти на телебаченні, які стосуються виробництва і демонстрування телесеріалів, які відслідковує Нацрада з питань телебачення і радіомовлення.
За квотами, якщо навіть початок і кінець якогось ток-шоу звучать українською, то і сам продукт вважається україномовним. Але ж по суті це – маніпуляції. От і маємо постійно “мовну шизофренію”на телебаченні: половина телевізійного часу озвучується по-українськи, інша по-російськи. А в серіалах ще прикріше: титри українськомовні, решта, тобто весь серіал, російськомовний. Що це? Лукавство? Шкідництво? І коли розмірковуєш: а як ти, звичайна людина, далека від законотворчості, можеш впливати на цю “телешизофренію”, то можеш поки що лише одне — не дивитись. Телесеріали я, на жаль, чи на щастя, не дивлюсь. Як і все неукраїнське. Не хочу витрачати на це ні часу, ні емоцій. Але єдиний телесеріал — “Спіймати Кайдаша” я подивилась двічі. Це український 12-серійний телефільм (2020 р.), створений компанією “ПроКіно” для телеканалу СТБ. Сценаристкою та виконавчою продюсеркою проєкту є Наталка Ворожбит. Сюжет телесеріалу заснований на повісті Івана Нечуя-Левицького “Кайдашева сім’я”. Так от, він набрав найбільшу кількість переглядів за весь сезон 2020 року! Які ще докази про актуальність українськомовного телепродукту говорити далі? А якщо про кіно, то тут також світовим рекордсменом досі залищаються “Тіні забутих предків”, які зібрали найбільше світових кінонагород за всю історію кіноіндустрії: 39! І з гордістю, і з смутком визнаєш, що красу українського народу, української душі так оцінив вірменин Сергій Параджанов. А геніальний Іван Миколайчук, ювілей котрого “відшумів” у пристрастях навколо українського теле- і кіноетеру, написав у своєму щоденнику в люті комуночаси гоніння на все українське: “Історія нашого духу і крові — то історія наших духовних лідерів, еліти українського народу. Решта тільки тло”.
На жаль, слова генія підтверджуємо і нині. Тло не змаліло. Незважаючи на те, що лише українськомовний телепродукт приносить нам славу і визнання. Значить, він конкурентоспроможний, незважаючи на ковід і т.д. Але “тлу” це байдуже. Бо знову: фільму “Атлантида” (2019) про події в недалекому майбутньому на Донбасі після закінчення війни (режисер Валентин Васянович) отримав перемогу на Венеційському кінофестивалі. І номінований Українським оскарівським комітетом на премію “Оскар” в 2021 році. І українськомовні фільми вже давно проторували собі шлях на світові екрани. І кінотеатри не стоять впорожні на українських кінопрем’єрах!
Чи вдасться проураїнським парламентським силам не допустити сповзання нашого телесеріального виробництва у московську прірву? До 16 липня – рукою подати…
Тетяна Слободянюк