Сьогодні православні відзначають Чистий четвер – особливий день останнього тижня Великого посту. Називають його ще Світлим та днем спогаду про євангельську подію – Таємну вечерю, на якій Ісус Христос причащав своїх учнів. Таїнство причастя – головний християнський ритуал . Печуть цього дня і ритуальний хліб – паску.
У селах у Чистий четвер малолюдно. Навіть дітлахи не бігають вулицями, і не тому, що карантин. Адже в цей день, борони Боже, галасувати, сміятися та пустувати. Тож на причепурених подвір’ях тихо. А з осель доносяться аромати свіжоспеченої паски.
“Аби паска вдалася, помисли, думки і діяння цього дня мають бути чистими”, – каже Олена Сенчук з села Лугове. Тож лише після молитви приступає до випікання. «Щоб тісто було пухке, під діжу кладу подушку. Так робила колись моя бабуся. Рецепт також її: свіжозмелене борошно, дріжджі, цукор і тепле молоко. Все ретельно перемішую і ставлю в тепле місце, щоб підійшло», – каже жінка.
Поки тісто підходить, господиня готується до другого замісу. Щоб жовтки добре збились – тарілку ставить в теплу воду. Родзинки висушує рушником. Каже, що вони не лише додають смаку, а й прискорюють бродіння. Далі – знову до діжі. Тісто має підходити десь дві години, потім знову його вимішують.
Доки жінка чаклує над тістом, дорослі онуки не зводять з неї очей. Здається, навіть дихати бояться, щоб не завадити цьому магічному дійству. 17-річна Світлана каже, в дитинстві за цим процесом нишком підглядала через вікно. Тепер може й сама спекти паску, бабуся навчила.
« Я знаю, що тісто має викисати тричі: спершу – опара, потім, коли додаються спеції, а потім, вже коли саме тісто викладають у форми. Щоб паска була пухка, головне – вимішування. До поту на чолі. Бабуся завжди каже жартома, що потрібно вимішувати паску, аж поки зі стріхи не почне капати», – каже дівчина.
А ось господарю до приготування святкового хліба – зась. В нього інша місія.
«Чатую, щоб ніхто до хати не зайшов, не наврочив, щоб паска файна вийшла», – каже чоловік. Тим часом господиня вже виклала тісто у форми і заходилась розпалювати полінами піч. Їх відкладали кожного четверга Великого посту, каже пані Олена. Дрова підпалює галузками освяченої торік верби. Паски висаджує з молитвою. І ось вони, духмяні й запашні, великі і маленькі. Жовті – для освячення в церкві, білі – для душ померлих, а чорні – буденні.
«Бачте, які вони пишні та гарні – це буде щастя у моїй родині на весь рік до тамтої паски»,- радіє жінка. А ось сучасними смаколиками пані Олена свої паски не прикрашає. Лише посипає пшоном і маком. Мак означає продовження роду, а пшоно – символ народження. Потім виставляє всі паски на стіл у світлиці і накриває лляним рушником. Каже, смакувати випечену паску до освячення не сміє ніхто – гріх.
…Паски мого сільського дитинства завжди були пов’язані з містикою і з піччю.
Мама з тіткою палили в печі, зазвичай, лише двічі на рік: коли перед Різдвом пекли домашні ковбаси і «кишку»-кров’янку, і в Чистий четвер: пекли паски. Пічні челюсті просвічувались рожевуватим заревом від згорілих грубих дров, і вся гаряча черінь щільно заставлялась круглими формами, в яких колихались «шапки» майбутніх пасок. Коли мама востаннє відставляла заслонку і оглядала, мружачись від жару, як підійшли та зарум’янились пасочки, наступала найголовніша мить для мене, малої.
Мама з тьотею діставали спечені паски, які наповнювали хату гарячим запашним духом. А я вже зазирала із-за їхніх постатей на високі, як кургани, паски: чи не запався верх на котрійсь? Бо дорослі казали, якщо у пасці верх западеться, хтось у родині вмре. Я обирала для огляду такий ракурс, з якого усі пасочки були високі та однаково круглоголові. І чимдуж бігла до бабусі в її половину хати: «Ба, ти не вмреш, паски не запалися!». Бабуся із вдячності і солідарності жила довго.
Ті часи давно відійшли у минуле, і нинішні паски – це витвори кулінарного мистецтва, прикрашені різноманітними візерунками та глазурованим декором. Новинка останніх років – так звані італійські паски, які почали з’являтися в нас разом із заробітчанами, що привозили паски-кекси, паски-краффіни, які можуть зберігатися свіжими по пів року. Дуже швидко наші кмітливі господині перейняли модні рецепти і тепер залюбки виставляють свої шедеври в соцмережах. Мода змінюється, незмінним залишається головне: великодня паска – це дух, тепло рідної домівки.
Нехай наші оселі завжди наповнюються запашними великодніми дарами в сімейному колі , а наші серця – любов’ю і злагодою.