З початку російсько-української війни невелика
група хмельницьких волонтерів сплела для наших
армійців пів тисячі маскувальних сіток.
Свої вироби майстрині лагідно назвали “мавками”. Справді, вони дозволяють приховати обриси бойової техніки та постаті наших воїнів, як лісова гущавина ховала від недоброго ока міфічних доньок лісу — мавок. А постачають хмельницьких “мавок” на передову учасники волонтерської групи “Маскути”, кістяк якої налічує всього сім чоловік. Ідея плести маскувальні сітки (а згодом й шити маскувальні костюми) з’явилась у 2014 році відразу ж, як рушили на схід перші добровольчі батальойни.
Хмельницькі “мавки” вражають розмірами: 10х6 або 12х9 метрів, щоб цілком вкрити велику боєтехніку, бліндаж. За сім років волонтери вже виробили алгоритм швидкості плетіння. “Одну сітку на бойову техніку ми плетемо приблизно 4 тижні або місяць. Це довго. Буває, допомагають інші, тоді робота йде швидше, — розповідає координатора волонтерської організації “Маскути” Ірина Ковалевська. — Наші волонтери збираються щодня, після роботи і 3-4 години працюють, щоб у наших захисників завжди був маскувальний матеріал, і вони були прикриті від ворога”. Окрім сіток, плетуть та шиють ще й маскувальні костюми.
У зв’язку із загостренням ситуації в районі бойових дій волонтери закликають усіх небайдужих хмельничан долучитись до їхньої добровільної праці, адже кожне врятоване життя українського воїна — це наш спільний внесок у перемогу над ворогом. І кожна “мавка” може стати справжнім оберегом для бійця. Раніше, каже пані Ірина, свої сітки та накидки для бійців називали “кикиморами”, бо, справді, сплетені з цілої гори ниток, обрізків матерії, мотуззя, вони нагадували казкових істот. Але згодом майстрині почали називати їх лагідно “мавками”. Плетуть їх у приміщенні іншої волонтерської організації — “Інформаційно-консультативного центру для родин учасників АТО”, бо власного не мають. Заготівки сіток купують, а сировину — обрізки тканин, нитки та мотузки дають підприємці зі швейних цехів. Для вбрання “мавок” часто використовують мішковину. А ось маскувальні костюми з готових сіток кроїть та шиє волонтер Олександр Боруца. Виготовлення одного займає близько двох годин часу. Ідею з костюмами запропонували самі військові. “Спочатку не дуже виходило, бо ми не знали, як такі вироби шити. Але потім вийшло. Шкода, що за сім років масового ентузіазму поменшало. На початку війни нас було набагато більше”, — каже волонтер.
Але “Маскути” продовжують займатись своєю благородною щоденною справою. Наталія Домбровська, яка плете сітки на бойову техніку, каже, за сім років так опанувала маскувальне виробництво, що за півтори години може сплести сітку розміром три на півтора метра. “ У 2014 році наші хлопці пішли у шортах і у в’єтнамках на війну, нічого не було. А наші сітки, все-таки, захист. Вони і бліндажі ними маскували, і техніку, та й самі накривалися. Може, комусь це врятувало життя”, — розповідає пані Наталя.
З початку воєнних дій на сході наші волонтери і добровольці стали єдиним народним фронтом, якими пишається вся Україна. І якщо раніше у рейтингу найбільшої довіри українців перебували котрісь з патріотично налаштованих партій та політиків, діячів культури чи спорту, то після Майдану найвища оцінка довіри — до волонтерів та Української армії.
Чому народ — у волонтерах, а влада — у скандалах, які вражають своєю безсоромністю і зневагою до інтересів країни? Українці вже порахували, скільком лікарям, які рятують нас від ковіду, можна було б зробити доплати із 600 тисяч гривень — ціни скандально відомої брендової “курточки” міністра охорони здоров’я? Чи недавня сенсація із життя “слуг”: “зелені”, які ще півтора роки тому вчились у Трускавці на депутатському “лікнепі” керувати державою, таки дечому навчились: за рік, що минув, встигли накупити нерухомості на майже 20 млн доларів. Ось і прийшов для “слуг” “кінець епохи бідності”. Як вони і обіцяли. Сказали — зробили.
А, може, вже час величезною волонтерською народною сіткою-“кикиморою” накрити всіх, хто безкарно жирує в країні, яку лихоманять війна, смерті наших героїв та гуляє неприборкана пандемія?
Тетяна Слободянюк