COVID-19 продовжує зростати. Хмельниччина нині перебуває у червоній карантинній зоні. Як лікуються хворі, зокрема, у Хмельницькому? Чи достатньо місць у лікарнях? І найголовніше питання — чи вистачає усім, хто потребує, кисню?
Власне, з цього й ми почали розмову з начальником управління охорони здоров’я Хмельницької міської ради Борисом ТКАЧЕМ.
— Борисе Васильовичу, нині все частіше можна почути розмови про те, що, мовляв, у лікарнях хворим не вистачає кисню. І, мовляв, у медичних закладах міста навіть припинено операції: бережуть кисень для хворих на COVID-19…
— По-перше, планові операції призупинено у зв’язку з тим, що ми перебуваємо у червоній зоні карантину. По-друге, такі розмови чуємо і ми.
Відповім так: питання кисню стоїть суттєво. Але ніяких підстав для паніки немає. Незважаючи на перебої з постачанням, наші медичні заклади киснем ми забезпечуємо. Можливо, під час перемикання балонів на якусь хвильку може бути перебій. Однак він якраз суттєво не впливає на стан здоров’я пацієнта.
Кисень постачається регулярно. З різних джерел: Чернівців, Запоріжжя, Дніпра, Івано-Франківська тощо. Коли “Львівкисень” зупинився на ремонт, ми шукали альтернативні шляхи постачання кисню. Тож перебоїв у постачанні кисню не було. Але основна наша мета у тому, щоб, навіть попри усі проблеми, пацієнти їх не відчули і могли продовжувати дихати киснем.
— Чи можемо нині відкрити додаткові заклади для лікування хворих на COVID-19 у нашому місті?
— У нас є так званий п’ятий корпус міської лікарні — колишній тубдиспансер. Там розгорнуті ліжка, організовано підведення кисню до кожного ліжка. Але кисень туди нині постачати не готовий ніхто. А без кисню заклад працювати не може. Ми маємо нині достатньо кисневих концентраторів, і продовжуємо їх далі закуповувати. Але вони можуть забезпечити потребу у кисні здебільшого при легкому й середньому перебігу хвороби, коли не потрібні високі потоки кисню чи штучна вентиляція легень. А частина людей з дихальною недостатністю якраз потребує централізованого постачання кисню.
Окрім того, гостро стоїть питання персоналу. Втім, є бажаючі працювати з тих медиків, які з різних причин відійшли від медицини — на пенсії, звільнилися з роботи. Є ті, хто готовий перейти працювати, так би мовити, з нековідного відділення у ковідне. Приміром, з поліклінік, дитячого стаціонару тощо.
Однак питання забезпечення киснем – на першому плані. Навіть, якщо буде персонал, але не буде кисню, корпус працювати не зможе.
— Які заклади приймають нині хворих хмельничан?
— Базові заклади охорони здоров’я, визначені для прийому хворих на COVID-19 з міста, такі: Хмельницька інфекційна лікарня, міська лікарня, міський перинатальний центр. Не так давно до цього списку долучилися Хмельницька районна лікарня та обласний госпіталь для ветеранів війни. Ці заклади чергують за графіком і у відповідні дні приймають хворих на коронавірус, яких доставляє швидка допомога.
— Серед хворих на COVID-19 побільшало дітей. Чим це можна пояснити?
— Так, кількість дітей, хворих на COVID-19, останнім часом зросла. Нині на лікуванні у Хмельницькій інфекційній лікарні перебуває 11 дітей. Госпіталізовують, зауважте, лише із середнім і важким перебігом хвороби. Півроку тому діти хворіли у легкій формі і стаціонарно взагалі не лікувалися. Чим це можна пояснити? Нині у нас циркулює 5 штамів коронавірусу. Домінує британський штам, який заразніший і викликає більш важкий перебіг хвороби. І вражає людей молодшого віку, в тому числі дітей.
— Як думаєте, Борисе Васильовичу, наскільки ще вистачить хмельничанам терпіння й відповідальності сумлінно дотримуватися вимог карантину? Чи довго нам з цим жити?
— Звичайно, звикнути до карантинного режиму складно.Самі бачите, що люди постійно порушують правила. Але дотримання вимог повинно бути саме на рівні свідомості усіх нас. Знаєте, не обов’язково навіть запроваджувати суворі обмеження на державному рівні. Основне — наша з вами свідомість і неухильне дотримання правил. І це, повірте, неважко. Банальні речі: мити руки, носити маски, дотримуватися соціальної дистанції, провітрювати приміщення. Але саме вони рятують нам життя. Неправильно думати, що ця хвороба стосується когось, лиш не мене. Хто уже перехворів, або у кого хворіли рідні у важкій формі, добре розуміють необхідність дотримання цих правил. Але, думаю, їх треба дотримуватися, аби не хворіти. І найголовніший засіб профілактики, звісно, — вакцинація, яка нині триває.
Тетяна Кірик