Нове відділення денного, цілодобового тимчасового перебування в територіальному центрі соціального обслуговування населення, по вул. Перемоги, 7А, прийняло в березні перших отримувачів соціальних послуг: тих, хто потребують денного цілодобового догляду, а також відкрились дві аудиторії для 40 студентів Університету третього віку (загалом в університеті з 2017 року вже перебувало понад 1200 слухачів).
Що об’єднує ці дві категорії хмельничан? По-перше, вік, адже йдеться про наших співгромадян, яких прийнято називати людьми поважного віку, конкретніше: жінок за 55 років і чоловіків — за шістдесят. По-друге, отримувачі соціальних послуг у територіальному центрі не лише ті з наших містян, які опинились на межі виживання, самотності та немічності. Мова йде про нову філософію ставлення до старості, справді, як до віку “плюс”. І найважливіше у цьому контексті — руйнування стереотипів: старість, справді, може бути “плюсом”, а не “хрестом”.
Я також до відвідання територіального центру перебувала у цих стійких уявленнях про соціальну старість. За враженнями журналістських відряджень 90-х років. Якщо це соціальна установа, то все в ній говорить про те, що тут ви маєте справу з нужденністю, наче б із солідарності з відвідувачами: клапті наїжаченого лінолеуму у напівтемних коридорах із застоєним запахом ветхості, сумуючі старики в очікуванні черги до кабінетів, завалених сотнями течок, із втомленими обличчями соцслужбовців… Якщо будинок престарілих — це журналістські розслідування, які сковують жахом старечої приреченості. Часи необлаштованих 90-х давно минули, але враження залишились, як засторога: обійти таку старість далекою дорогою.
Але стереотипи цінні тим, що їх варто ламати. І відвідання цілодобового відділення територіального центру – цьому підтвердження. Втім, моєю першою попутницею, з якою ми перетинали подвір’я центру, стала пані Галина: пенсіонерка, яка прямувала сюди за соціальною допомогою — десятикілограмовим набором продуктів харчування. Таку допомогу пенсіонерка отримує вже три роки. “Я інвалід, часто хворію, нещодавно перенесла операцію, і ця допомога для мене важлива, бо на ліки і комуналку йде вся моя мінімальна пенсія,” — бідкається жінка. Як виявилося, пані Галина отримує допомогу в центрі за програмою “Піклування”, якою лише у минулому році скористалося понад 7 тисяч хмельничан, як розповіли згодом у терцентрі.
“Наш центр існує вже 30 років і добре відомий хмельничанам за різним видами соціальної допомоги, — розповідає директор Дмитро Старцун. — Нове добудоване двоповерхове приміщення, споруджене за кошти міського бюджету, відповідає усім сучасним вимогам соціального комфорту для громадян поважного віку, і такими умовами ми завдячуємо нашій міські владі. Це відділення — ще один крок до європейського рівня належної турботи про людей, їх адаптації в соціумі. У грудні завершилось будівництво, на початку року монтувалось обладнання, наші працівники допомагали опоряджувати інтер’єри, а вже з березня приймаємо перших відвідувачів. Термін перебування — від одного дня до трьох місяців”.
Разом із заступницею завідувача відділення денного, цілодобового тимчасового перебування Мариною Куриляк оглядаємо нову будівлю, яку вже обживають отримувачі послуг. Якісний ремонт, сучасні світлі інтер’єри і такі ж меблі одразу ж впадають у вічі. На першому і другому поверхах — одно- і двомісні кімнати для цілодобового перебування. Десять таких комфортних кімнат розраховані на 14 мешканців. Усі облаштовані санвузлом, душем або ванною, функціональними ліжками, іншими меблями, мініхолодильниками і, справді, дуже затишно і ошатно виглядають. Є сучасна пральня, кімната для роздачі їжі з новим якісним обладнанням.
“Ці кімнати призначені для людей похилого віку, з інвалідністю й тих, що опинились в складних життєвих обставинах, — розповідає Марина Василівна. — Є утриманці за бюджетний кошт, які до нас потрапляють за рішенням комісії при управлінні соцзахисту населення. Є й інші, які перебувають тут на прохання родичів, коли тим доводиться від’їжджати на деякий час, і немає кому доглядати стареньких і немічних батьків чи родичів. У такому разі, за згодою сторін, цілодобове тимчасове перебування є платною послугою, що складає 242 гривні за добу без харчування, 332 гривні — з чотириразовим харчуванням. Додаткові послуги обумовлюються у договорі. Нашим клієнтам гарантований цілодобовий медичний догляд, реабілітація з допомогою спеціалістів, тренажерів.
Нині тут перебуває шестеро утримувачів послуг. До речі, що також впадає у вічі: значна частина працівників центру молодого і середнього віку, і це неабиякий позитив для людей поважних літ, яких завжди приваблює професійно якісна молодь, додає позитиву.
Гордість терцентру — Університет третього віку, який розпочав свою діяльність ще чотири року тому, а нині розширив навчальні площі за рахунок двох аудиторій у новому приміщенні.
І саме ця незвична освітня послуга вартує особливої уваги. Навчання тут для усіх бажаючих безкоштовне, за різним напрямом знань і уподобань: вивчення комп’ютера, психології, іноземних мов (англійської, німецької, польської), основ збереження здоров’я, християнської етики, образотворче мистецтво, спів та хореографія, традиційно — в’язання, кроїння, пошиття і ремонт одягу. Усе за розкладом. Тривалість навчання — один рік, причому можна одразу навчатись на двох факультетах. Займаються із слухачами викладачі вищих навчальних закладів за договором. До речі, на початку цього року року у холі міськради діяла виставка робіт слухачів факультету малювання, а до карантину самодіяльний колектив “Проскурівські молодички” з фольклорним жартівливим репертуаром влаштовував концерти на різних майданчиках міста.
Навіщо пенсіонерам, яким далеко, скажімо, за шістдесят і більше, сідати за парти? Адже трудові книжки вже лише у спогадах. Відповіді дають самі здобувачі освіти, які, як справжні студенти, займаються в аудиторіях.
“Мені вже за сімдесят, — розповідає пані, яка опановує комп’ютер. — Тут я освоїла “Особистий кабінет”, “Приват24”, соціальні мережі… Це для мене таке щастя! Тепер не треба стояти в черзі у відділенні банку. І сил немає, і коронавірус підхопити лячно. Внуки не мають часу мене вчити. А тут я все вивчила!”.
За сусідньою партою також пані поважного віку, і про своє бажання опанувати секрети Інтернету розповідає з гумором: “Хочу бачити на власні очі, чому мій чоловік просиджує у мережі цілими днями…”
Викладачка комп’ютерного факультету Людмила Кафлевська задоволена своїми старанними студентами, їхніми прагненнями до нових знань.
У групі хореографії під керівництвом Ганни Кисіль також заняття в розпалі. “Хореографію дуже люблять жінки поважного віку, бо танець — це молодість, а середовище ровесників додає упевненості”, — переконана викладачка. Так само не пустує спортивний зал із сучасними тренажерами, де з відвідувачами працює досвідчений реабілітолог Микола Вахрамеєв.
Територіальний центр, справді, набуває популярності серед хмельничан. Адже людина, яка вийшла пенсію, дуже часто нагадує пасажира, який, як кажуть, на ходу випав з маршрутки… Тобто, дається взнаки розрив звичних соціальних зв’язків після завершення трудової діяльності, діти-внуки стали самостійними і віддалились, давні друзі також “поглинуті” вакуумом старості. Як знайти себе у новому, пенсійному житті? Сидіти на лавочці біля під’їзду, пропадати на дачі, удосконалювати кухонні навички, радуючи близьких? Насправді, цього дуже мало. Людина — істота соціальна, і спілкування поза домівкою для нас необхідне, як саме життя. Особливо гостро всі це відчули у карантинний час, коли його викликом, крім хвороби, стала самоізоляція. І до звичної самотності пенсіонерам додалась “ковідна”. Звісно, таку старість важко назвати “віком плюс”.
Цей плюс ви можете подарувати собі самі: завітайте до територіального центру всього лише з трьома речами: паспортом, пенсійним посвідченням і бажанням змінити своє життя: з мінусу на плюс.
Тетяна Слободянюк