З нагоди 207-ої річниці від дня народження Тараса Шевченка 9 березня в міському сквері, названому його іменем, відбулося урочисте покладання квітів до пам’ятника видатному українцю.
До постамента Кобзареві лягли букети від представників влади міста та області, керівників установ та організацій, посланців навчальних закладів та всіх небайдужих хмельничан.
Тарас завжди будив українську свідомість, закликав до боротьби за національну гідність. Попри поневолення й гніт, завжди залишався вільним духом й помислом.
Кобзареві поезії-заповіти прозвучали у виконанні академічного муніципального хору під керівництвом Ігоря Цмура. Разом із артистами хору співали всі присутні. Участь у святкуванні взяв і також муніципальний естрадно-духовий оркестр.
Акції вшанування памʼяті видатного українця продовжилися на Проскурівській, де на широкому екрані транслювався фільм про Тараса Шевченка, містяни декламували улюблені вірші з “Кобзаря”.
До Шевченківських днів хмельничани готувалися заздалегідь. В день народження поета — 9 березня його слово лунало на центральній вулиці міста. Тут акцію вшанування памʼяті Тараса Григоровича підготували міське управління культури та туризму, а також працівники Центральної бібліотечної системи міста.
До святкового дійства на вулицю Проскурівську люд скликав спів під гітару народного артиста України Володимира Смотрителя. Співав пісні на вірші Тараса, твори які виконує у моновиставі:“Не промовчи Шевченка у собі…”.
Шевченка згадали, як поета і видатного художника. Представники культури міста запропонували хмельничанам гуртом скласти з велетенських пазлів одне з його найвідоміших полотен – “Катерину”.
Це полотно, присвячене однойменній поемі, написав Тарас влітку 1842 року в Санкт-Петербурзі.
“…Я намалював Катерину в той час, як вона попрощалася з своїм москаликом і вертається в село, у царині під куренем дідусь сидить, ложечки собі струже і сумно дивиться на Катерину, а вона, сердешна, тіль не плаче…, а москаль дере собі, тільки курява ляга; собачка ще поганенька доганя його та нібито гавкає. По однім боці могила, на могилі вітряк, а там тільки степ мріє. Отака моя картина”, — згодом писав Шевченко в листі до українського дворянина Григорія Тарновського.
Образ дівчини-покритки, яку ошукав москаль, символізує зраджену довіру. Не лише щирої наївної української дівчини, а й усього українського народу.
Шевченка читаємо змалечку, і з раннього віку його твори зрозумілі. Це довела виставка ілюстрацій міських школярів, яка діяла на Проскурівській. Кожен малюнок — впізнаваний і повчальний образ.
Протягом обох Шевченківських днів на центральній вулиці міста також діяла виставка банерів з цікавими фактами про Тараса.
Експозиція нагадала, що памʼятник Тарасу Шевченку в нашому місті зʼявився 1992 року. Його авторами стали Іван та Валентин Зноби, архітектором – Валерій Громихін. За кількістю памʼятників, встановлених у світі, Шевченко поступається лише Шекспіру. В Україні понад 700 памʼятників, меморіальних дошок і памʼятних знаків. Найоригінальніший памʼятник Шевченку знаходиться в Римі, де він зображений в образі античного філософа.
У Хмельницькому на честь Тараса Шевченка названо сквер, вулицю та провулок. А також його імʼя носять міське товариство “Просвіта”, обласна бібліотека для дітей та міський кінотеатр. Свого часу наш край теж відчув живий слід Шевченка. На Поділлі бував двічі. Вперше в 1846 році під час жорстокої розправи царської реакції з учасниками антикріпосницького руху, який очолював Устим Кармалюк. Про другу поїздку Шевченко згадує в повісті “Прогулка с удовольствием и не без морали”.
Експозиція банерів розповідає й цікаві факти про родичів Шевченка. Досліджувати творчість і життя Кобзаря можна безкінечно, та головне – перейняти його безмежну любов до України, невтомну боротьбу за національну гідність.
Ірина Салій