Війна олігархату, боротьба з корупцією. Ці слова вже стали своєрідним інструментом, який використовують у своїх програмах практично усі кандидати у народні депутати і вже обрані нардепи, усі без винятку кандидати в президенти і діючі президенти, міністри, провладні партії, і ті, що в опозиції, але олігархи й досі керують нашою державою, а корупція рясно квітне і вже створила в країні сталу систему соціально-економічних відносин, які практично зрослися між собою. Відтак на міжнародному рівні Україна здобула репутацію надзвичайно корумпованої держави. Чому так відбувається? Можливо, це наша ментальність, можливо, низькі зарплати у вищих ешелонах влади? Скоріше ні, ніж так. Адже сьогодні зарплата міністрів, суддів, прокурорів, правоохоронців інших відомств зросла в рази і є не меншою від європейських зарплат, а навіть більшою, але звичка брати хабарі та красти з кишені держави все одно бере гору. Тоді проблема в старих політиках, “совкових” кадрах? Але ж нині при владі вже зовсім нове покоління, молоде покоління, але так само корумповане. Варто подивитися, що відбувається в нашому уряді, парламенті, наглядових радах національних акціонерних компаній (до речі, хотілося б виділити саме слово “національних”, які є свого роду корупційним монстром на тілі держави). Буквально свіжий приклад: гонорар членкині Наглядової ради НАК “Нафтогаз України” 32-річної Наталії Бойко за січень 2021 року склав 435 050 грн. І це лише гонорар! Для порівняння скажу, що мінімальна пенсія за віком в Україні нині складає 1769 грн на місяць, а прожитковий мінімум, встановлений державою для дитини віком від 6 до 18 років, приблизно 2400 грн. Тож щоб отримати суму місячного гонорару пані Бойко, навіть тим, хто має зарплату 10 тисяч гривень на місяць, потрібно трудитися приблизно три роки! А що зробила ця молода спеціалістка задля того, щоб мати такий гонорар усього за 19 робочих днів січня? Абсолютно нічого, але суть навіть не в цьому. Як стало відомо з декларації її батька, який до 2019 року обіймав посаду члена Вищої ради правосуддя України, його дружині і матері членкині Наглядової ради департамент соціального захисту населення Львівської облдержадміністрації виділив автомобіль Lexus CT200H у вигляді гуманітарної допомоги інваліду. Це корупція? Про мораль вже навіть й говорити не варто. А чиїм коштом для партії “Слуга народу” замовили американських лобістів за 50 тисяч доларів на місяць? Тобто помічники народних депутатів з фракції “Слуга народу” зареєстрували та стали засновниками громадської організації “Центр трансатлантичної взаємодії та діалогу”, яка нещодавно підписала річний контракт із американською компанією Finsbury Glover Hering, лобісти якої мають надавати “підтримку” партії “Слуга народу” з метою “налагодження відносин України зі Сполученими Штатами та країнами ЄС”, а півмільйона доларів платитиме, скоріше за все, якийсь олігарх, інтереси якого лобіюватиме в парламенті ця провладна партія.
Але навіть цей приклад дрібниця у порівнянні з іншим, де мова йде не про мільйони гривень і навіть не про півмільйона доларів, а про мільярди доларів. Мова про нафтопровід “Уренгой-Помари-Ужгород”, який постачає паливо з Росії і який ще у 2011 році рішенням Господарського суду Рівненської області був переданий Фонду державного майна України, а вже в 2015 році рішенням того ж самого суду став власністю Росії, зокрема компанії “Транснєфть”. Причому в той час, коли Росія вже вела війну на сході України. І хоча згодом “Транснєфть” продала трубопровід швейцарській компанії International Trading Partners AG, бенефіціаром якої став якийсь маловідомий німець, у вищих ешелонах української влади та в силових відомствах знали, що цей газопровід контролюється екс-кадебістами Росії — близькими друзями по КДБ Путіна, кума Медведчука. Знали й про те, що в трубопровід, який начебто знаходиться під контролем німця, російське пальне постачає швейцарська компанія ізраїльтянина Моїсеєва — давнього друга Медведчука. А відтак труба де-факто належить Медведчуку. Так само як й інші його об’єкти, пов’язані з РФ. Так, РНБО запровадила санкції проти Віктора Медведчука та Оксани Марченко, під які підпадає все їхнє майно, але чому цього не зробив ще Порошенко? Чому на це пішов Зеленський тільки після того, як його рейтинг почав катастрофічно падати?
Теж саме можна сказати про телеканали “112 Україна”, ZIK і NewsOne, які контролювалися Медведчуком. Чому їх закрили саме зараз? Чому влада нічого не робила з цими телеканалами, які реально впливали на політичну дестабілізацію в Україні та були рупором Кремля, який не шкодував грошей на їхнє фінансування? До речі, почерк переходу телеканалу 112 до оточення Медведчука майже такий самий, за яким український трубопровід став власністю громадянина Німеччини. Адже два з гаком роки тому цей телеканал так само був оформлений на швейцарську компанію маловідомого німця, а згодом був переоформлений на прислужника Медведчука нардепа Тараса Козака. І таких “чому” є дуже багато. Приміром, яким чином чартерні літаки, зареєстровані на офшорних власників і на які Рада Нацбезпеки і Оборони наклала санкції через справи Віктора Медведчука, незадовго до засідання РНБО перегнали у містечко Сент-Галлен в Швейцарії, де живе той самий маловідомий німець — бенефіціарний власник “труби Медведчука”? Так само перед санкціями в авральному порядку були переоформлені офшорні компанії, дві з яких напряму пов’язані з нардепами Віктором Медведчуком і Тарасом Козаком, а третя компанія записана на дружину Ігоря Кушніра — президента будівельного холдингу “Київміськбуд”. Хто злив інформацію?… І таких корупційно-олігархічних клубків в Україні безліч. Замішаний в них не один урядовець, політик чи чиновники вищих щаблів влади. Влади, яка говорить одне, а робить інше, яка залежна від олігархів і яка сама корумпована по вінця.
Звісно, здолати корупцію на всі 100 відсотків неможливо. Фінансові спекуляції та проблеми корупції є у всьому світі. І чим бідніша країна, тим більше вона корумпована. Хоча й наш президент Зеленський ще рік тому закликав не називати Україну корумпованою державою, бо це, на його думку, вже неправда. Та тільки хто ж платить зе-депутатам гроші у конвертах за “правильне” голосування? Адже не секрет, що майже 170 народних депутатів представляють інтереси не народу, який їх обрав, а працюють на олігархів Ріната Ахметова та Ігоря Коломойського. Саме вони здійснюють інформаційні атаки та блокують не вигідні для олігархів законопроєкти. І в цьому парадокс, адже саме парламент мав би боротись проти українських магнатів, які захопили майже задарма колишню загальнонаціональну власність і руйнують країну задля власного збагачення. Втім нардепи лобіюють не лише інтереси олігархів, а й свої власні. Мало хто знає, що існують такі поняття як депутатський запит і депутатське звернення. Так ось, запит оприлюднюють в стінах парламенту і на сайті Верховної Ради, а звернення – ні. Хоча державні органи відповідно до закону “Про статус народного депутата” їх мають розглянути впродовж 10 днів. Порушать цей термін – отримають адмінпокарання. А що ж у тих зверненнях? Практично все, що стосується інтересів їхнього бізнесу. Приміром, Олександр Герега на бланку нардепа надіслав звернення до мера Києва, щоб усе необхідне медобладнання, яке прилетіло з Китаю, купували в Епіцентрі. Навіть до звернення був прикріплений прайс-лист з цінами. “Слуга народу” Олександр Сова, який володіє ювелірним бізнесом, надіслав депутатське звернення до Державної податкової служби. Питав про підприємців, які займаються виробництвом ювелірних виробів, гуртовою і роздрібною торгівлею. Сергій Іонушас — представник тих же “Слуг народу” у депутатських зверненнях з’ясовував деталі про своє майно. Інший зе-нардеп Андрій Холодов, родина якого має пряме відношення до цигаркового бізнесу, звертався до очільника Державної фіскальної служби з проханням, щоб його помічник був присутній у комісії під час знищення великої партії цигарок, які вилучили під час обшуків. І таких звернень від нардепів дуже і дуже багато. А ось звернень щодо об’єктивного розслідування корупційних злочинів катма. Так як і катма законів про офшори, заборону приватизації стратегічних підприємств, знищення корупційних схем, формування тарифів. І ми знову опиняємось у замкнутому колі, коли країною продовжують керувати олігархи, яким угідливо прислуговує корумпована влада, уряд, парламент. Саме ті, хто лише імітує боротьбу з олігархатом, корупцією, в тому числі й політичною. І лише десь трішечки показово демонструють якісь невеличкі і поверхові кроки у цьому напрямку. А мали б не замащувати гнійники тональним кремом, а шукати причини, чому вони з’являються. Можливо, тоді б в Україні працюючий люд отримував не 200 євро на місяць, а нардепи, президенти та міністри не були причетні до офшорів? Можливо, тоді б наш президент і вся його свита під час війни, економічної кризи та пандемії не жирували і не відпочивали на найдорожчих у світі курортах і не скуповували нерухомість за кордоном? Можливо, тоді б не доводилося затягувати паски простому люду, і в нас, нарешті, з’явився б середній клас. Можливо, тоді б закінчилась та клята війна на сході, під час якої наживаються олігархи, і яким вона лише на руку. Втім безвихідного становища не існує. Врятувати країну ще можна. Потрібно лише прийняти жорсткі антиолігархічні закони і добитися, щоб ці закони працювали. А вони вже понад 5 років як зареєстровані в Раді. Думаймо тепер, чому їх не приймали тоді і чому їх не приймають зараз. Відповідь лежить зверху, адже більшість українських політиків або самі є олігархами, або годуються з рук українських олігархів. Думаю, це розуміють майже всі, але народ виконує свою функцію здебільшого лише під час виборів та й то часто не свідомо. Байдужість? Страх? Моя хата скраю? Схоже на те, але саме такий народ й влаштовує олігархат. Саме такий народ, який вже будучи на межі виживання, за крихти з панського столу робить усе, що йому скажуть, ще й вклониться олігарху, який кине йому кістку, а потім чухає потилицю.
Лариса Світловська