До 150-ї річниці від дня народження Лесі Українки прихильники та послідовники поетеси читають її вірші, відшукують цікаві факти про її життя та творчість, на її честь звучать мелодії. Як-от 23 лютого в міській центральній бібліотеці, де відбувся вечір української музики “Сьогодні муза в серці править бал”. Своїми талантами поділилися вихованці міської школи мистецтв “Райдуга”. Захід присвятили також міжнародному Дню рідної мови.
Поезія – високе чуття мови, коли слова римуються, а речення мають ритм. А ритм – це музика. Тож, поезія – музика душі. Лесина душа теж співала, часом тужливі, а часом пісні надії. Серед останніх – поезія “Стояла я і слухала весну”. Музику на ці слова згодом написав видатний український композитор Яків Степовий.
Присутні на вечорі української музики почули цю пісню у виконанні вихованки школи мистецтв “Райдуга” Версавії Черняєвої в супроводі мелодій фортепіано. І так доречно нагадала пісня, про що співає кожному, як і Лесі, весна щебетом птахів, дзюркотінням струмків талого снігу, свіжим грайливим вітром: “Вона мені співала про любов, про молодощі, радощі, надії…”.
Лесина душа дійсно була дуже музикальною, це проявлялося з дитинства. Вже в п’ять років Лариса Косач, яку ще не знали, як Леся Українка, вперше сіла за фортепіано. Потім улюбленому інструменту навіть присвятила вірш “До мого фортепіано”, де називала його “Мій давній друже!”.
Цей вірш на вечорі, де правила бал муза, прочитала юна Ділана Ящук. Майже ровесниця Лесі Українки, коли та написала свій перший вірш. Тоді поетесі було лише девʼять років. В 11 років вона уже зібрала першу збірку. А дванадцятилітньою надрукувалася в часописі “Зоря”. З дитинства вивчала іноземні мови, їх знала сім. Казала, що французькою володіє краще, ніж російською.
Любила Леся Українка музику, тому й на вечорі, присвяченому ювілею від дня її народження, теж було багато мелодій: скрипки, віолончелі, фортепіано. Співалися пісні на музику українських композиторів, на Лесині та народні слова.
До слова, чоловік видатної поетеси Климентій Квітка по смерті дружини видав збірник “Народні пісні з голосу Лесі Українки”, куди увійшло 225 мелодій.
“Cі пісні переймала Леся Українка найбільше від люду свого рідного і коханого волинського краю в дитячі літа і ранній молодості. Деякі з них Леся знала від своєї матері. Олена Пчілка з любовʼю переносила в родинне життя кращі мелодії, які находила в народі…”, – згодом зазначав упорядник – палко люблячий Климентій Квітка.
Леся Українка з дитинства розуміла вплив музики на людей, особливо народної, яка виховувала душу, розповідала про життя. Не дарма ж пісня з нами з дитинства – мамина колискова. Це магічні слова і мелодія, які, наче оберіг, заспокоюють, висушують сльози, кличуть сон.
Тож особливою сторінкою вечора української музики була саме колискова. Зал почув колиханки на музику композитора Ігоря Білика, “Колискову для слона” з мультфільму про Пітера Пена та народні колискові.
“Ой, ходить Сон коло вікон”, – наспів, знайомий з дитинства. Таку назву мала й тематична виставка дитячих картин, представлених у бібліотеці. Вихованці “Райдуги” викладача Олени Наумець намалювали наймиліше над усе – сон, сновидіння. Дитяча уява – барвиста казка, затишок, щирість, тепло, доброта.
Дитячі таланти на вечорі вражали, довели, що українське слово, Лесине слово проростає в нових поколіннях, не втрачаючи цінності, величі.
Ірина Салій