Ситуація

Газовий податок

Під ялинку Центральна влада майже традиційно насипала тарифних горіхів: і вода, й електрика, і газ подорожчали. Про це всі вже чули, обурення за святковим столом висловили, тому не хочеться повторювати відсотки зростання. Не хочеться також зачіпати електроенергію: нехай слідчі та інші прокурорські чини з’ясовують, чи когось таки варто запроторити до буцегарні за “Роттердам +”, за грабіжницькі “зелені тарифи”, за дискримінацію дешевої атомної генерації. А згадаємо про газ та пограбунок українців цінами на блакитне паливо. Нинішню ситуацію, як вони її бачать, редакція попросила охарактеризувати експертів з боку постачальників і споживачів, а ми пригадаємо газові гойдалки, що “тішили” нас протягом минулого року. Поглянемо, до прикладу, на ціни провідного подільського постачальника ТОВ “Хмельницькгаз Збут” поквартально, у перші місяці 2020 року.

Отже, січень — 5,87 гривні за куб, квітень — 3,71, липень — 2,97, жовтень — 6,79 гривні. На січень 2021 року на сайті товариства бачимо вже 9,91 гривні!

І це вартість лише газу. Додамо сюди 1,99 за куб на транспортування. Таку суму для АТ “Хмельницькгаз” підклала в різдвяну шкарпетку Національна комісія, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, 30 грудня постановою №2784. Отже, нам зараз набігає на лічильнику майже дванадцять гривень за куб (а це понад 400 доларів за тисячу метрів кубічних). Нині газ удесятеро дорожчий для населення, ніж був шість років тому!
Можновладці пояснюють, мовляв, ціна прив’язана до європейського хабу. А з якого дива ми її “туди” прив’язали? Бо використовуємо імпортний? Так, трохи споживаємо. Але ми й італійські макарони їмо. Давайте, нехай наші виробники прирівнюють ціни до якоїсь Міланської макаронної біржі (якщо таку створять).
Нині облудливо орієнтуватися на чужі ціни, бо дві третини газу, що використовується в Україні, — власного видобутку! Дійсно, орієнтир на зовнішні ринки мав право на життя, але десятки років тому. Наприклад, на момент проголошення Незалежності держава споживала 118,2 мільярда кубів на рік, 20 років тому — вже 73,4, у 2010-му — 57,6 мільярда. Рівень власного видобутку коливався, але знаходився приблизно на позначці 20 мільярдів кубометрів. Раніше мова могла йти про орієнтир на “чужі” ціни, але не зараз! Щороку ми зменшуємо споживання — вийшли на показник у 29,9 мільярда у 2019-му (на жаль, офіційних даних за минулий рік поки немає, але тенденція та пандемія дозволяють упевнено вважати, що ця цифра стала ще меншою). А видобули, за даними “Нафтогазу”, 20,7 мільярда. Тобто більше двох третин газу — український! Чому ж орієнтуємося на імпортні ціни? Згадаємо, коли це почалося?

Ще на початку 2015-го тарифи на газ становили 1,09-1,3 гривні для різних категорій споживачів (до 2,5 тисячі кубометрів на рік, з лічильниками чи без тощо), а з 1 квітня… 7,2 гривні! Ушестеро стрибнула ціна газу!

Що цьому передувало? 30 грудня 2014-го на чолі Нацкомісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, “поставили” 25-річного Дмитра Вовка, який до того працював у Московській філії… “Рошен”. Причому, як ідеться у повідомленні пресслужби компанії, яке досі можна знайти в мережі, “його звільнили з посади у листопаді 2014 року через незадовільні результати діяльності, він не продемонстрував високої кваліфікації на займаній посаді менеджера”.
Не видається дивним, що “цукерковий” фахівець-невдаха розраховує для нас тарифи? А може, не для нас? А для корупціонерів й олігархів, які заробили за ці роки мільярди на шахрайській схемі “Роттердам +”. Нагадаємо, що НАБУ нарахувало 19 мільярдів збитків України від “вовчих” тарифів за електрику. Наразі, де перебуває цей “рошенівський” голова НКРЕКП, не відомо ні нам, ні Інтерполу. НАБУ позаторік оголосило його у міжнародний розшук, але результатів немає і досі.
А ви думаєте, що за газові справи його не треба судити? Що розцінки на блакитне паливо справедливі? Якби ж то. Зрозуміло, що нам би відштовхнутися від собівартості газу. Але це найбільша таємниця України. Нещодавно очільник “Нафтогазу” Андрій Коболєв назвав цифру собівартості — 250 доларів за тисячу кубів, не включивши сюди хіба що вартість відгодівлі динозаврів, які своєю вагою допомагали геохімічним процесам формування вуглеводнів у товщі земних пластів. А багатомільйонні винагороди топменеджменту компанії, мабуть, не забув увігнати в наш із вами тариф. Тому засумніваємося в цифрі зацікавленої особи, а скористаємося для аналізу альтернативними джерелами.
Ілля Рибчич, який тричі очолював “Укргазвидобування” — найбільшого вітчизняного виробника блакитного палива, торік в одному з інтерв’ю назвав “чисту” собівартість видобутку в 30-35 доларів за тисячу кубів. До речі, такі цифри часто лунають з вуст фахівців галузі, бо все інше в тарифі — різноманітні податки. Другий факт: торік 7 лютого ціна газу на європейському хабі Зеебрюгге впала нижче ста доларів. І лише тоді росіяни заволали, що працюватимуть у збиток. “Інтерфакс” опублікував матеріал, який розповів: собівартість видобутку “Газ-прому” — 13 доларів за тисячу кубів, 14 доларів — податок на видобуток, 27 — транспортування територією Росії, 20 — доставка до Європи тощо.
Отож цілком логічним здається, що не може вартість газу, видобутого десь на Волині чи Слобожанщині, бути вищою за російський. Видлубати свердловину у вічній мерзлоті десь на Ямалі, потім тундрою прокачати тисячі кілометрів до Балтики, затим підводним трубопроводом до Європи й… ціна у сотню з хвостиком доларів — нормальна! В Україні хіба не повинна бути дешевша собівартість? Наше блакитне паливо прирівнюють до ціни на європейському хабі з кремлівським, що мандрувало тисячі кілометрів?! Може, пояснення простіше? Корупція та олігархи, які присіли на трубу? А ще… бюджет, який треба наповнювати.

Даних за минулий рік ще немає, але в 2019-му група “Нафтогаз” перерахувала до бюджетів всіх рівнів 120,3 мільярда гривень, що становить 16% надходжень до держскарбниці. Це ж мільярди з наших гаманців, переважно за рахунок здирницьких тарифів.

Нам непомітно у 2015-му встановили газовий податок, причому щомісяця регулюють грабунок цінами. Між тим хто з можновладців ризикне втратити одну шосту всіх коштів бюджету?

Погляд постачальника

Андрій Левицький, директор ТОВ “Хмельницькгаз Збут”:

rpt

Хочу наголосити, що з серпня 2020 року для українців вартість блакитного палива безпосередньо залежить від цін у ЄС, адже газ до України імпортується з Європи. Звісно, одразу всі зауважать, що газ вітчизняного видобутку набагато дешевший. Так і є. Однак можливості його придбання за ринковими цінами наразі штучно обмежені для ТОВ “Хмельницькгаз Збут”. Наші неодноразові пропозиції про співпрацю “Укргазвидобування” відхиляло.
Продаж блакитного палива, що видобувається державними компаніями, відбувається непрозоро. Європейські експерти неодноразово наголошували на необхідності прозорого продажу вітчизняного газу через біржу, аби визначати справедливу ринкову ціну для всіх постачальників. Власне у Європі так і відбувається: газ продається на хабах, а ціна визначається балансом попиту і пропозиції. З наближенням опалювального сезону, коли попит зростає, газ дорожчає, а після завершення холодів — дешевшає.
Нині вартість газу на хабі TTF, що є одним із найбільших в ЄС, складає понад 9,5 тисячі гривень за тисячу кубометрів. До цієї суми потрібно додати тарифи на транспортування газу магістралями та закачування у сховища. Окрім того, є ще націнка постачальника. Власне вартість закупівлі ресурсу становить до 90% ціни блакитного палива для українців, яка, нагадаю, щомісяця змінюється. У січні 2021 року вона склала 9,91 грн за куб. Тож після скасування “соціальних” цін на газ, які були нижчими за ринкові, українці опинилися у нових для себе умовах. Десятки нових постачальників блакитного палива атакують подолян своєю рекламою. Деякі з них пропонують відверто низькі ціни на енергоресурс, аби переманювати споживачів. Втім, як виявилося, не всі вони можуть гарантувати постачання газу в домівки споживачів. Деякі з них “луснули”, наче мильні бульбашки, не пропрацювавши і пів року. Переконаний, гонитва за найнижчою ціною до добра не доводить, адже безкоштовний сир буває лише в мишоловці. Про це свідчать відгуки клієнтів, які змінили постачальника й обпеклися. Навчені гірким досвідом споживачі розповідають, що декілька десятків заощаджених гривень точно не вартували нервів, витрачених на розв’язання проблем, які виникли через зміну постачальника. Дехто скаржиться, що несумлінний надавач послуг після підписання заяви-приєднання взагалі перестав брати слухавку.
На мою думку, в умовах коронакризи та зростання платіжок за комірне уряд має подбати про українців та вдосконалити механізми соціальної допомоги, аби критерії призначення субсидій стали гнучкішими для більшості населення.

Погляд споживача

Євген Щербанюк, голова ГО “Хмельницька асоціація ОСББ”:

Уперше з ринком газу я познайомився в 2018 році, коли “очолив” будинок із даховою котельню. Закупівля на той момент була доволі клопіткою історією: погодження умов договору, перевірка службою безпеки НАКу, пересилання всіх документів поштою — все вимагало багато часу та нервів. Після відкриття влітку 2020 року ринку газу ситуація дещо спростилася: ми вільно обираємо постачальника. Хоча ще складно визначитися, який з продавців кращий, бо ціни постачальників змінюються, як на гойдалці, щомісяця: то в “Нафтогазі” дешевші, то в “Хмельницькгаз Збуті”… Звісно, можливість змінювати постачальника тішить, проте “стрибати” щомісяця туди-сюди не певен, що доцільно. Якщо мову вести про мільйони кубів газу, то, мабуть, є сенс у змінах трейдера. А якщо для будинку закуповується 10-15 тисяч кубометрів на місяць, то чи варто мати зайвий бюрократичний клопіт? Але не виключено, що все зміниться. Маю на увазі появу на ринку дочки “Нафтогазу” — однойменне ТОВ, що активно включилося в цінову боротьбу й “підтискає” конкурентів. Це дозволяє торгуватися й з іншими постачальниками та отримувати нижчу ціну. Але в Україні немає реального обліку видобутку: облік починається з “точки входу” до магістральної мережі. Тому значним видається фактор корупції в газовій сфері. Ціноутворення відірване від реалій, створюється ілюзія справжнього ринку, посиланням на європейські ціни.
Хоча слово “ринок”, здається, є перебільшенням: держава в особі НКРЕКП продовжує диктувати умови на транспортування. Торік з січня тариф на розподіл газу був 1,04 гривні, потім 1,104, а на цей рік вже майже дві гривні за куб — 1,992. Додам, що для споживача, крім ціни, вкрай важлива безпека. За рік удвічі зросла ціна на транспортування, а якість обслуговування мереж покращилися? Ціни зростають, а що буде з якістю послуг? Згадаємо хоча б трагічний випадок на вулиці Кам’янецькій, коли вчаділи діти. Якість і регулярність обслуговування мереж залишається під великим питанням.
Ми всі готові платити за надані нам послуги, але ж не треба маніпулювати цінами. Якщо влітку вартість блакитного палива становила 3-4 гривні за куб, а нині 8-9, то це свідчить лише про коливання цін на біржі в Європі, а жодного стосунку до реальної ціни на видобуток українського газу не має. Чи просто держава в особі “Нафтогазу” хоче заробити на нас із вами?

Костянтин Зварич

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *