Хто з пересічних хмельничан донедавна знав, яким було наше місто всього 300 років тому? Навіть і фахівці-історики… Малюнки не збереглися. Фотоапаратів та відеокамер тоді ще не видумали. І ось…
У середині квітня завдяки замовленню керівника ТОВ “Гранат і К0” В.Коцюби фахівець пам’яткоохоронної служби Хмельницького обласного науково-методичного центру культури і мистецтв, археолог і дослідник фортифікацій (кастеолог) Володимир Захар’єв /із Ватралів/ розпочав детальний нагляд за веденням земляних робіт на будівництві торгово-офісного центру на вул. Кам’янецькій, 11/1. Цьому, аби нічого не упустити з поля зору, науковець пожертвував половину своєї відпустки.
Результати співпраці виявилися, без перебільшення, сенсаційними для нашого міста.
“Ділянка, що досліджувалася, розташована в одному кварталі з собором Різдва Богородиці і тяжіє до вул. Староміської, — розповів фахівець. — Це мене “підкупило”, бо вже давно хотів довести, що зображене на картах Г.Боплана 1650 та 1670 рр. — не обриси плоскирівської фортеці, а всього тогочасного “Нового міста”. Для цього потрібно було археологічно встановити, коли ж насправді розпочато забудову кварталів між вулицями Староміською та Вайсера. Площа котлована (36 на 18 м) — багато обіцяла. Щоправда, спочатку що тільки не потрапляло під ківш екскаватора з ХХ та ХІХ століть! Проте вже на глибині майже двох метрів став проявлятися коричневий шар товщиною приблизно 20 сантиметрів, з фрагментами кераміки XVIII століття та гарно збереженими у перезволоженому ґрунті дерев’яними будівельними відходами. В ньому й було виявлено відрізок забудови Плоскирова посттурецького часу (Поділля було під окупацією османів з 1672 по 1699 рр.). Орієнтування вулиці з південного сходу на північний захід вказало, що вона оминала якийсь існуючий об’єкт. На карті Боплана — це середній бастіон “Urbs munita” Ploskyrof, тобто, “укріпленого міста” Плоскирів, що стало головним відкриттям дослідження і практично підводить риску під багаторічною дискусією серед краєзнавців.
Вулиця, очевидно, простягалась між оборонним ровом і новим районом міста, що органічно розширювалося на південь, оскільки острів, де раніше мешкали українці, забрали поляки-мазури. Територію “Urbs munita” Ploskyrof слуги графа Т.Замойського, котрому випала місія відбудови Плоскирова, вигідно здали в оренду євреям. Українцям же залишалося освоювати ділянку між останнім та видолинком, яким тік струмок із болітця, де тепер торгово-розважальні центри “Квартал” та “Либідь-плаза”. Але це не викликало супротиву, бо землеробам звідти було ближче до своїх полів. Тоді там збудували нову дерев’яну православну церкву, бо та, про яку повідомляв 1671 році мандрівник Ульріх фон Вердум, залишилася у “Старому місті”. Проте спочатку процес тривав не надто гладко. 3 червня 1707 р. управитель Плоскирівського староства А.Віжховський жалівся у листі до пана, що піддані серйозно не забудовуються, а “туляться по халупках, в яких що друга не варта і злотого”. Те, що переселенці не поспішали осідати тут, бо простих людей приманювали з інших українських земель “довгими “слободами”, а невдовзі вдвоє, а то й утроє зменшували терміни дії привілею, він не уточнював. Тому вони просто переходили туди, де їх не обманювали. За словами подолянина, львівського історика М.Крикуна, протистояння у воєводстві тривало усе наступне десятиліття. Отже, капітальні будівлі на нових вулицях Плоскирова потенційно могли з’явитися лише далеко після 1710 року. І це підтверджують виявлені артефакти.
У котловані зафіксовано три об’єкти, які використовувалися як житлова чи складська інфраструктура. В обох випадках це підвальні приміщення.
У центральному на виявленому об’єкті №4 збереглося 10 вертикальних стовпів, що сягали глибини 4,5 м. Свого часу вони підтримували перекриття між підвалом і надземним поверхом, а також ґрунт з боків за рахунок дощок та обаполів товщиною до 0,15 м, тлін яких зберігся від дна на висоту 1,2-1,3 м. Встановлено, що залишки споруди мали довжину майже 6,0-6,5 м та ширину 3,0-3,5 м. Зібрані на дні цього підвалу фрагменти керамічних виробів, на думку доктора історичних наук зі Львова С.Терського, який надавав фахові консультації, датуються першою половиною-серединою XVIII століття.
Більш інформаційно наповненим був об’єкт №5, розташований південно-східніше, хоча зуміли розкрити лише північно-західний кут та фрагменти частини північної і західної стінок його підвалу. Об’єкт сильно постраждав від пожежі, але саме це допомогло встановити принцип побудови конструкції підвалу: стовпи встановлювали через 1,5 або 3 м. Для експонування в музеї історії міста Хмельницького забрано нижній обапол розмірами 3,2х0,26х0,12 м. Як і в попередньому приміщенні, дно підвалу сягало глибини 4,5 м від сучасної або 2,1-2,2 м від тогочасної денної поверхні. Але у конкретному випадку воно було встелене підлогою з добротних дощок товщиною 0,1-0,12 м.
Це приміщення мало житлово-технічне призначення. Біля середнього стовпа північної стінки простежувалися залишки господарської пічки, складеної з плоских камінців розміром до 0,12х0,08х0,04 м. Поруч лежали роздавлені перегорілими рештками верхнього поверху дві ринки для випікання хліба, чорна лощена тарілка, сіра глибока миска, вкрита білою поливою таріль з фігурною ручкою у вигляді п’ятилисника. У шарі верхнього поверху, що провалився у підвал, були залишки обігрівальної печі. Під цеглинами її зводу лежав дуршлаґ, який у той час використовувався переважно у сировиробництві. Потенційно піч і cпричинила пожежу, бо біля неї зафіксовані найінтенсивніші сліди горіння. За С.В. Терським, кераміка об’єкта презентує середину XVIII століття.
Дно підвалу найпівнічнішого об’єкта №6 вкривали напівперетрухлі фрагменти дерев’яних козубів, а ще — днища і стінки діжок та кадубів і навіть корок ємкості для вина, пива чи квасу, які натякали, що, швидше всього, цей підвал використовувався як склад для алкогольної продукції. На те, що це приміщення було корчмою, вказували і розбиті скляні келихи, чарки, склянки, штофи і горнятка для кави. Переконливим підтвердженням специфіки об’єкта став і смітник на подвір’ї за приміщенням, де, крім ідентичних скляних виробів, знайдено сотні фрагментів глиняного посуду та виварених кісток свійських тварин і птиці. Цей заклад харчування, мабуть, спіткала доля об’єкта №5 — пожежу простежено біля залишків кахельної грубки. Кераміка із засипки підвалу №6, за В.С. Терським, відповідає тому ж періоду, що й з об’єктів №4 та №5. Обстежені фахівецем з гутництва, кандидатом історичних наук Ю.М. Курдіною скляні вироби датовані першою половиною-серединою XVIII ст. А ще були глиняні люльки. Тільки от не вдалося знайти жодної монети, бо принципово не пускали до котлована “чорних археологів” з їхнім обладнанням, а свого електронного помічника бюджетна організація поки що не має.
Щоправда, археолог і без того натрапив на неординарну знахідку сезону-2020: половину так званого “гало” — тогочасного гутноскляного інструменту для розгладжування тонких тканин та мережива діаметром 9,8 см, яке лежало у смітнику. Й справді, досить часто саме такі об’єкти і дають щось сенсаційне.
…А на закінчення фахівець з давнини додав, що у котловані на вул. Кам’янецькій, 11/1 водночас знайдено свідчення, що цей останець правобережжя Південного Бугу цікавив людей набагато раніше.
У західній частині котлована на глибині 3,6 м до його рук потрапив фрагмент стінки ліпної посудини зі слідами затирання поверхні травою. Науковець сподівається, що під час майбутніх археологічних досліджень у цьому мікрорайоні міста, які обов’язково ще будуть проводити, йому або наступникам вдасться натрапити і на сліди того поселення.
Але то в перспективі, яка зігріває надією серце! Поки що Володимир Анатолійович випустив книгу з текстом про дослідження та 150 кольоровими фото, які зафіксували їх перебіг, назвавши її “Плоскирів XVIII століття (за слідами у котловані на Кам’янецькій, 11/1)”.