Співрозмовник

Багато творить — багато пізнає

Краса врятує світ. Щасливий той, хто бачить її у всьому, а вдвічі щасливіший той, хто її створює. Рівноцінна сила мистецтва і в оформленні дрібниць, як-от етикетка продовольчого товару, і великих проєктів, на кшталт ландшафтних дизайнів міст. Усе це під силу хмельницькому художнику-графіку, дизайнеру, автору двох запатентованих видів шрифтів, члену Національної спілки художників України Якову Павловичу. Про його творчість наша з ним розмова.

— Якове Марʼяновичу, ви — автор численних проєктів ландшафтного дизайну, які втілені в життя в різних куточках області. Які ваші масштабні творіння в Хмельницькому?
— Я є автором проєкту реконструкції площі в районі “Сілістри”. Її робили разом з народним художником України Миколою Мазуром. Іменитий митець — мій добрий товариш, створив для неї авторські залізні скульптури.
У Хмельницькому та області оформлював меморіали, присвячені воїнам Другої світової війни. Нині, як і раніше, багато працюю над дизайном музеїв. Наприклад, над музеєм Хмельницького політехнічного коледжу. Свого часу творив музей Хмельницького університету управління та права, музеї та зимові сади хмельницьких банків тощо. Мої роботи є в обласній бібліотеці для дітей ім. Т.Г.Шевченка, яку відвідують чи не всі юні читачі міста. Усього не пригадаєш… Загалом по області розробив понад три десятки музеїв. Робота над ними дуже цікава, адже паралельно можна отримати дуже багато корисної інформації. На рівні України кращим із сільських музеїв визнано оформлений мною краєзнавчий музей Деражні. Це чи не єдиний провінційний музей, де є сім окремих тематичних кімнат.

— А як вам узагалі вигляд сучасного Хмельницького?
— Наше місто омолоджується, стає дуже красивим та сучасним. Нинішня влада турбується про його благоустрій: з’являються нові місця відпочинку: сквери, парки, площі, будується музей історії та культури Хмельницького. Попри це, хотів би, щоб у місті покращилося сюжетно-тематичне оформлення.

— Маєте щодо цього власні ідеї?
— Звісно. Наприклад, розробив макет пам’ятного знака Голодомору 1932-1933 років, який, на мою думку, має бути встановлений на кладовищі на вулиці Камʼянецькій, бо люди, які померли в ті роки, поховані саме там. Знак дуже простий. У центрі чорного хреста — розбиті жорна як символ того, що в роки примусової колективізації так звані продзагони ходили по хатах і трощили жорна, аби хтось не намолов собі зерна на хліб. Також на меморіалі зображено пʼять колосків, обмотаних колючим дротом. Як відомо, 1932 року вступив у дію закон “про п’ять колосків”, який фактично забороняв людям володіння їжею. У мене рідний брат відсидів у в’язниці за п’ять колосків.
Маю проєкт з реконструкції військового кладовища, але на його реалізацію потрібно багато грошей. Маю й макет пам’ятника загиблим воїнам АТО, ООС, який можна встановити на кладовищі в Раковому. На меморіалі — український меч з емблемою, який відсікає російську корону. Зображення доповнює напис: “Україна понад усе!”. Є ще чимало цікавих ідей.

— Називаєте себе художником, якому притаманна простота, напевно, тому в Ашхабадському державному художньому училищі ім. Ш.Руставелі вирішили вивчати графіку. Але ваших графічних картин відомо небагато, більше ілюстрацій до книг місцевих авторів.
— Картини створюю рідко, в майстерні зберігаються мої графічні дипломні роботи. А щодо ілюстрування книг, так, мої малюнки зафіксовані на сторінках книг місцевих авторів, зокрема Миколи Федунця (найбільше), Петра Карася, Петра Савчука. До речі, свого часу газета “Проскурів” писала про книгу подолянина Олександра Кохановського “Голодомор на Деражнянщині”, де на титулці — моя графічна ікона. Брався за оформлення й іншої поліграфії.

— Мало хто замислюється, що дрібні символи на придбаних товарах — теж праця художника. Ви розробили понад три десятки фірмових знаків, логотипів, піктограм. Згадайте кілька найцікавіших.
— Мною створені логотипи мінеральної води “Збручанська”, газети “Подільські вісті”, торгової мережі “Економ” тощо. Розробляв навіть нову емблему для київського футбольного клубу “Динамо”.
Також розробив знак хмельницького козацького товариства. Мої емблеми є на фасаді обласної дитячої бібліотеки ім. Т.Г.Шевченка та в інших публічних місцях.

— Стопами художника пішов і ваш син.
— Так, він і невістка закінчили дизайнерський факультет Хмельницького національного університету. Гарно малює й мій онучок.

— Не можу не запитати вас про вуса. Усі, хто з вами мало знайомий, впізнають вас за ними.
— Це моя дань українству, козацтву. З вусами ходили наші пращури, видатні українці, сам Тарас Шевченко.

— Поділіться своїми творчими планами.
— Хочеться реалізувати всі свої ідеї, макети зробити реальними речами. А ще планую організувати персональну виставку авторських товарних знаків.

— Дякую за розмову, творчих вам успіхів.

Ірина Салій

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *