Усе гарне в українській хаті — жіночими руками зроблене. Вишиванка — до церкви, рушник — на образи, фіранка — на віконце, скатертина — на свято, теплий килим — під ноги, мотанка — дитині в колиску… Кожна світлиця — музей рукотворний. І наше покоління ще ті музеї пам’ятає — хати бабусь, де чи не кожна річ на потребу власноруч зроблена. Одна перед одною господині змагалися, котра краще оселю прикрасить. Нині їхні творіння — справжнє народне мистецтво.
Була така хатина-писанка й у бабусі відомої хмельницької художниці, членкині Національної спілки художників України Надії Борецької.
“Згадую, як мені бабуня наказували, щоб в одну з кімнат їхньої сільської хати навіть не заходити — там чистоту тримали. Можна було лише у віконечко глянути. А в тій кімнаті на вікнах білесенькі візерунчасті занавісочки, схожі на витинанки, вишиті рушники, картини, статуетки, горщечки, оздоблені подушки, покривала… І скриня! Ото мені малій хотілося в ту скриню зазирнути. Там — різноманітні шматочки тканин, бо моя бабуня були модісткою — шили на все село. Першою в селі машинку швейну придбали. Згадую, як посилали мене до сусідів занести пошиту спідницю, а ті мали за це яєць дати. А в тітки вдома був ткацький верстат. Тож було в кого вміння переймати. Змалечку щось в’язала, шила, латала… Генетично я — дуже тактильна, світ відчуваю на дотик. Певно, тому мені так подобається творити руками”, — ділиться художниця.
Дитячі захоплення рукоділлям Надії Борецької стали ремеслом. Закінчила Львівський національний інститут декоративного та прикладного мистецтва. Нині її знають як самобутню художницю-універсалку, бо творить у різних техніках — від батику, живопису до валяння й ткацтва. Її стиль неповторний.
Чимало сюжетів та ідей черпає мисткиня з народної криниці. Взагалі художниця щодня доводить, що рукоділля наших бабусь — сучасна актуальна справа. І справді саморобна вовняна нитка в її руках перетворюється на сучасний новітній витвір.
Ткацтво — одна з улюблених технік художниці. Досліджувала різноманітні його види, ця техніка вважається одним із найдавніших видів народного мистецтва. Нині в творчому доробку Надії Борецької — десятки ткацьких виробів. А невеликих сюжетних гобеленів і не злічити.
“На основі попередньо роблю невеликий ескіз. Потім виготовляю картон у натуральну величину виробу. Тривалий час підзбирую вовну, бо для того, щоб зробити кольорові розтяжки, треба різну вовну. Врешті, приходить день, коли повністю бачу, що хочу зробити. Ткати дуже довго, чим дрібніше тчеш, тим складніше, особливо перехід кольорів. Це досить виснажливо”,— зазначає мисткиня.
Завдання художниці Надії Борецької — не просто втілити в ткацтві свій творчий задум, а й познайомити з цим видом народного мистецтва учнів міської дитячої школи образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва, де викладає, та студентів-дизайнерів Хмельницького національного університету. Про ткацтво художниця знає дуже багато. Не раз їздила на міжнародні тематичні симпозіуми за кордон. Наприклад, до Польщі. Там уперше для себе відкрила екологічне ткацтво, коли для виробу використовувалися різні природні матеріали, як-от пір’я. Зрозуміла, що мистецтво мусить не просто вражати естетично, а й нести в світ якусь ідею. Вразило Надію Борецьку й те, з якою шаною та пієтетом ставляться в сусідній країні до народного мистецтва. У Лодзі, приміром, створений інститут ткацтва. В Україні, вважає мисткиня, воно теж належно вивчається, наприклад, у Львівській національній академії мистецтв.
Особлива цінність — гобелени, відтворені зі стародавніх зразків. Художники, які за таке беруться, — справжні історики.
Надія Борецька в ткацтві використовує прядену й непрядену вовну, інколи експресивно доповнює композицію необробленою. Поєднує її з віскозою, іншими матеріалами.
Осучаснила майстриня й ще одну техніку наших бабусь — валяння. Ніякі сніги й морози не страшні, коли маєш валянки чи вовняні рукавички. Знали це предки й мудрість цю сучасникам передали.
Нині техніка валяння настільки розширила свої можливості, що з вовняних волокон роблять найвитонченіші напівпрозорі шедеври, теплі речі на зиму, краще за які, напевно, ніщо не зігріє, а також елементи декору.
“Валяння — дуже приємне на дотик заняття, — стверджує пані Надія. — Ним можуть займатися дорослі й діти, жінки та чоловіки, бо справа це дуже проста. Колись у кожній хаті були рубель, качалка і домоткане полотно”.
У цю справу мисткиня закохалася на майстер-класі хмельницької вчительки Світлани Боярчук, яка виготовляла з вовни сумочку й намисто. Закортіло спробувати й собі. Для роботи потрібно було лише волокна вовни, які можна придбати в хмельницьких крамницях для рукоділля чи замовити в Інтернеті, мило, тепла вода й валик.
Озброївшись необхідним, як чарівною паличкою, фея кольорової вовни Надія Борецька створювала або точніше валяла, рукавиці, тапочки, капелюшки, шарфи, сумочки, шапки, прикраси, шалики, оздобила вовняний піджак…
Її роботи не раз бачило місто, експонувалися вони в різних куточках України, їх навіть дарували відомим політикам, знають мистецтво авторки й за кордоном. Жартує, що для англійської королеви ще капелюшок не валяла, але все попереду.
Майстриня розповідає, що нині дуже популярно підвалювати тканини, тобто поєднувати техніку валяння з іншими тканинами, наприклад, терновими українськими хустками чи шовком. Щоб валяний виріб був певної форми, спершу слід вирізати шаблон, врахувати, що нитка в процесі валяння може трохи “всістися”.
Доглядати за вовняними виробами треба особливо ретельно. Прати їх слід тільки вручну. Воду для прання й ополіскування потрібно обирати однакових температур — теплу. Інакше вовна деформується. Випраному виробу слід надати потрібну форму й висушувати розкладеним.
Майстер-класи з валяння вовни Надія Борецька проводить не тільки у Хмельницькому. Влітку навчала дітей у селі Сіль на Закарпатті. Сама ж досвід переймала на фестивалі народного мистецтва у Львові.
Проте у своїй творчості Надія Борецька — сформований самобутній художник із неповторним стилем. Її валяні капелюшки чи сумочки — кольорові, доповнені валяними квітами і кутасиками — дивні, фантастичні й одразу привертають увагу.
У валянні, живописі, батику, гобеленах Надія Борецька використовує українські, християнські символи, шукає й нові підходи, їй дуже подобається творити абстрактні речі.
“Коли створюєш не щось конкретне, а символи, які викликають асоціації, потрібно відтворити асоціативні рухи, ритми. Художник у мистецтві передає свій імпульс, народжений бажанням творити. У мене — своя творча дорога, маю свою структуру створення композиції, методику. Часто замислюю цілі серії й створюю їх”, — розповідає художниця.
Нині Надія Борецька ремесло передає не лише учням, багато з яких мають високі мистецькі здобутки, а й синові. Він — експериментує, шукає себе в авангарді, багато працює і, як помічає талановита мама, творчо росте.
Побачити авторські роботи художниці з народної криниці незабаром можна буде на онлайн виставці обласної бібліотеки для дітей ім. Т.Шевченка. На наступний рік планує виставку в Вінниці, її присвятить подільській річці Південний Буг.
Ірина Салій