Хмельницький — не просто обласний центр, а особливе місто. Попри економічні виклики, війну, політику, воно визнане найкомфортнішим містом України, поступившись лише столиці. Місто стабільно посідає найвищі позиції навіть серед європейських муніципалітетів. Не перестає дивувати хмельничан новими дорогами, новобудовами, велодоріжками, ремонтами, новими парками, скверами, дитячими і спортивними майданчиками і, звичайно ж, доглянутістю. А міський голова Олександр Симчишин — найвідповідальніший і найавторитетніший мер України та мер-новатор, приймаючи мудрі рішення, забезпечує місту поступ та розвиток.
29 вересня Хмельницький відзначає 589-у річницю від дня писемної згадки про Плоскирів. В місті вже утвердилася добра традиція, коли перед Днем міста мер звітує перед громадою за виконану роботу і розповідає про плани на найближче майбутнє.
Отож Олександр Симчишин — про здобутки міста сьогодні та про те, що буде зроблено наступними роками.
— Дійсно напередодні чергової річниці нашого міста, а цього року виповнюється 589 років від першої згадки про наше місто, підбиваємо підсумки і звітуємо і перед громадою, і перед собою. Це вже п’ятий День міста нашої каденції, є багато про що розповісти. Абсолютно в кожній галузі є успіхи чи серйозні результати. Вони однозначно були б ще кращими, якби ми мали допомогу з боку державної влади і якби не ситуація з коронакризою. Вона насправді дуже сильно вдарила по фінансових ресурсах. Приблизно мінус 140 мільйонів гривень цьогоріч недоотримав міський бюджет. Це майже половина бюджету розвитку, що об’єктивно не дало нам зробити заплановане на рік. З іншого боку, чимало об’єктів реалізовано. Ми продовжуємо й далі будувати, ремонтувати, допомагати людям, бо Хмельницький, як ми кажемо, щодня новий. Реально ми майже щодня пропонували громаді якийсь новий обʼєкт. Головні — новий дитячий садочок у Лезневому, який став п’ятим за чотири роки моєї каденції. Коли в 2016 році побудували в Ружичній перший садочок, це був, без сумніву, великий успіх. Але з кожним успіхом піднімаємо планку все вище: кожен рік будувати дитячий садочок, аби наші діти перебували в максимально комфортних умовах. Новозбудовані ДНЗ — це класні садочки, за які не соромно, якими треба пишатися і показувати всім, як треба будувати для діток.
Це, звичайно ж, завершення корпусу будівництва НВК №10 з навчальними аудиторіями, комп’ютерними класами, адміністративними приміщеннями, що дозволить суттєво зменшити навантаження на другу зміну.
Це — завершення будівництва абсолютно нової дороги на вул. Січових стрільців. Це дороговартісний об’єкт, але дуже важливий з точки зору інфраструктури, бо з’явилася нова транспортна гілка в мікрорайоні Озерна.
Це — продовження капітального ремонту доріг. На сто відсотків ми план не виконали, але все, що запланували, зробили якщо не повністю, то першу чергу, щоб наступного року продовжити. Це ремонти прибудинкових територій.
Звичайно, успіхом є п’ять нових тролейбусів на автономному ходу. Нові маршрути №4 і №4а їдуть дорогою, де немає контактної мережі і це, направду, серйозний успіх. Ми зв’язали мікрорайони електротранспортом, де потрібно було будувати електромережі, а це надзвичайно дорого.
Це — отримання кредиту на будівництво сміттєпереробного комплексу, бо кредит — це перш за все довіра до влади. Коли потужна європейська інституція, якою є ЄБРР, дає місту кошти, це перш за все довірливе ставлення до влади, до міста, що підтверджує наш економічний поступ та платоспроможність. Як-от п’ять мільйонів євро гранту — це безповоротні кошти, без жодних умов, простою мовою, подарунок на впорядкування нашого сміттєзвалища. Сума величезна і це також свідчить про довіру до нас.
Цьогоріч ми значно піднялися в різних рейтингах, стали другими в рейтингу комфортності після Києва. Поступилися столиці тільки в тому, що в нас немає аеропорту, а столиця двома користується і відповідно ми тут програємо. Стали містом номер один в Україні по конкурентоспроможності. Це дуже важливий рейтинг, бо показує конкурентоспроможність міста як цілої одиниці. Легкість ведення бізнесу, співпраця бізнесу і влади, відкритість влади, прозорість бюджетного процесу, лідерство влади, боротьба з корупцією. Фактично, всі ці критерії ми виграли. Це дуже важливо, бо рейтинг будувався на підставі опитування самого бізнесу. Понад п’ять тисяч підприємств і підприємців було опитано зі всієї країни. Тобто, це не є винятково статистика, це думка людей і їх у цих питаннях не обманеш, якщо вони бачать прозорий бюджетний процес, то вони про це кажуть. Якщо вони не платять хабарі, то вони про це кажуть. Тому, власне, в цих рейтингах ми визнані переможцями.
— Дехто вважає, що рейтинги — не зовсім об’єктивна оцінка, їх можна купити. Яка ваша думка?
— Рейтинги, направду, в Україні і купуються, і замовляються. Особливо у передвиборчий період бачимо вал рейтингів, які подекуди суперечать один одному. Це політична технологія. Тому довіряти треба поважним соціологічним групам, які не ризикують своїм авторитетом, бо заробляють якраз на авторитеті. Наприклад, рейтинг конкурентоспроможності проводить міжнародна організація USAID, яка фінансується коштами американських і європейських платників податків, яка ніколи не буде ризикувати своїм авторитетом, відтак її не підкупиш. Якщо подивитися на муніципальне опитування, яке проводиться щороку, то Хмельницький цього року набагато піднявся (2-5 місця). А я як міський голова посів перше місце за рівнем довіри мешканців усієї України. Це проводить авторитетна соціологічна група “Рейтинг”, одна з найпотужніших в Україні, на замовлення знову ж таки Міжнародного республіканського інституту і посольства Канади. Аналогічно не можливо ні домовитися, ні купити, скажімо, Раду Європи, яка відзначила Хмельницький у 2017 і 2019 роках якраз на День міста. У 2019 році були єдиним містом в Україні, якому вручили другу за значимістю нагороду ПАРЄ. Ці речі є об’єктивними, як і, власне, рейтинги комфортності, прозорості, які проводять міжнародні інституції.
Для чого нам потрібні ці рейтинги і чому пишаємося тим, що ми на лідерських позиціях? По-перше, це свідчить про результати нашої роботи. Адже об’єктивно Хмельницький до 2015 року не був на чільних позиціях. І це засвідчує, що ми йдемо правильним і прогресивним шляхом і люди підтримують те, що ми робимо. По-друге, це важливі моменти в розвитку місцевої економіки. Інвестор завжди дивиться на тих, хто лідирує, і ніколи не працює з аутсайдерами. Український бізнес, який хоче зайти в Хмельницький чи співпрацювати з нами, так само враховує ці речі. І для нас важливо бути першими в антикорупційній політиці, прозорості бюджету, адже нам довірятимуть усе більше і більше.
Водночас рейтинги показують, де в нас нижчі показники, і на ті галузі ми робимо акцент, щоб їх підтягувати. Бо є моменти, де ми трохи просідаємо і нерідко з обʼєктивних причин. До прикладу, з останніх рейтингів від Forbes ми трохи поступилися в транспортній інфраструктурі, хоча це об’єктивна реальність, бо там мірявся водний транспорт, якого в Хмельницькому немає і не може бути, повітряний транспорт, якого в нас також немає. Але ми в наступній каденції маємо зробити все можливе, щоб повітряний транспорт у нас був.
— Дехто думає, що зміни та успіхи в місті відбуваються лише тому, що мешканці платять податки. Ви як вважаєте?
— Податки платяться в усьому світі, платилися вони і в 2010, і в 2015 роках, платяться і нині. Будь-яка держава існує на кошти платників податків. Майже вся інфраструктура міста — це все кошти платників податків. Тому, звісно, їм треба дякувати, робити все можливе, щоб якомога більше людей вели чесний і прозорий бізнес і платили реальні податки, а не працювали в тіні. Треба розуміти, що ефективність влади — це здатність наповнювати бюджет, працювати з платниками податків, щоб бюджет зростав, що ми й робимо. І в нас дохідна частина завдяки тому дуже суттєво зростає. Але коштами платників податків треба ще й раціонально розпоряджатися, бо їх можна по-різному використовувати. Тому надзвичайно важливо ефективно, прозоро і чесно ними розпоряджатися. А це не так просто. У 2015 році, в останній рік попередньої каденції, бюджет розвитку міста мав 336 мільйонів гривень. Цьогоріч це менше 350 мільйонів гривень, мінус 140 млн коронакризи, це при тому, що вартість грошей у 2015 і в 2020 роках абсолютно різна. Тому що в кошторисах на будівництво, ремонти була закладена зарплата тоді 3100, тобто бюджет платив 3100 грн ремонтнику дороги, а зараз це 12,5 тисячі гривень за ту ж роботу. Це саме стосується вартості матеріалів. Тобто вартість грошей різна, але, маючи менший ресурс, ми зробили більше, бо вміємо навіть на грошах заробляти гроші. За рахунок оперативного управління фінансами. За минулі роки ми заробили майже 70 мільйонів гривень, які витратили на розвиток міста. Це не кошти платників податків, це безпосередньо нами зароблені кошти завдяки вмілій фінансовій політиці. Завдяки залученню грантів, які надавали, наприклад, Український культурний фонд, Європейський Союз, NEFCO, а це десятки мільйонів гривень.
Зараз будемо робити реконструкцію трьох каналізаційних станцій, це велика частина гранту, наша співпраця з міжнародними інституціями. Платникам податків шана, але без ефективної влади не можна було б нічого з ними зробити.
Вважаю себе і команду ефективною владою, адже за п’ять років можемо показати містянам реальні об’єкти. Цього ніхто не показував раніше і навіть нині не може показати велика кількість міст. І це теж відображається у рейтингах, коли ми реально втираємо носа іншим містам. І, коли приїжджають до нас гості і чують, скільки збудовано дитсадків, шкіл, спортмайданчиків, скільки замінено тепломереж, а це 30 тисяч метрів, коли все це порівнюють зі своїми містами, то відверто заздрять.
Купили чимало спецтранспорту для ЖКГ, сучасну техніку, яка нині ефективно працює. Місто однозначно стало чистішим та ошатнішим.
І для того не треба коштів, варто лише правильно організувати процес, з залученням техніки, двірників, яким дуже вдячний за роботу.
В нас один із найнижчих тарифів на теплопостачання. Це так само завдяки вмілому менеджменту, тут немає фінансового ресурсу. Тому не зовсім коректно говорити, що це заслуга лише платників податків. Від влади, ефективної влади, залежить дуже багато.
— Ви — той місцевий урядник, якому вдалося налагодити прозору діяльність усієї владної вертикалі. Тут Хмельницький також у лідерах.
— Ми максимально відкриті. Бо відкритість — це одна з запорук довіри. Якщо ти ховаєшся, отже, тобі є що приховувати. Я спокійно ходжу вулицями міста пішки, спілкуюся постійно з людьми на різних заходах, просто на вулицях. На офіційному сайті міської ради є низка проєктів, таких, як Відкритий бюджет, де можна побачити всі надходження, всю видаткову частину. Публікуємо титульні списки, чітко показуємо все, що робимо, скільки це вартує. На своїх сторінках у соцмережах постійно звітую. Зробили обʼєкт — він вартує стільки. Є коментатори, які пишуть, що завищені ціни. Ми тоді пропонуємо взяти проєктно-кошторисну документацію і звірити її з кожним пунктом. Нам нема, що приховувати, все відкрито і прозоро. І це теж одна з запорук того, що Хмельницький змінюється щодня.
— А хмельничани змінились?
— Ментальність людей змінилася однозначно. Звісно, не всіх. Ми не ідеальне суспільство, не тоталітарне, де всі під одну лінійку, але одним із наших завдань було змінити ставлення хмельничан до свого міста, аби вони пишалися його успіхами, розуміли, що кожна лавочка, кожен садочок, новий тролейбус, кілометр асфальту — їхня власність. Спершу містяни звертались до влади з категоричною вимогою зробити все і вирішити всі питання за них, зараз почали самі братися за віжки. Це нормальний процес, бо громада поволі почала усвідомлювати себе власником рідного міста, господарем у хаті, а не пан-голова чи якийсь там гауляйтер. Відтак кількість людей, які пишаються своїм містом, якщо користуватися цифрами муніципального опитування, щороку зростає і порівняно з 2015 роком це понад 80%. Це класно, бо коли людина пишається своїм містом, їй працюється краще і місто розвивається.
— Як усе встигаєте? Який узагалі робочий графік міського голови Олександра Симчишина?
— Графік дуже насичений. Я не люблю слова трудоголік, але люблю працювати. Мені дискомфортно, коли нема якоїсь активності. Так само змушую багато працювати свою команду і вона працює. Коли я став міським головою, бачив велику пасивність багатьох посадовців, не скажу, що лінивість, але небажання щось змінювати однозначно. Одним із моїх головних завдань було змінити менталітет посадовця, чиновника, комунальника, бюджетника… Якщо ти отримуєш зарплату за рахунок платників податків, то маєш працювати на повну. Працездатність і працелюбність — для мене дуже важливі. Якщо навіть людині бракує досвіду, але вона працездатна і працелюбна, то обов’язково навчиться і буде ефективніше працювати, ніж людина з досвідом, але інертна.
Багато часу проводжу за межами робочого кабінету на об’єктах, які будуються, ремонтуються, інспектую благоустрій, прибирання, буваю і в проблемних підвалах будинків, і на дахах, особисто управляючи нашими комунальними підприємствами через електронні засоби. Так само вони щодня отримують доручення електронними сервісами. Частина роботи — кабінетна, пов’язана з нарадами, де ставляться задачі і перевіряються звіти. Нарад багато не проводжу. Дивуюся, коли чиновники, імітуючи кипучу діяльність, проводять наради, щоб вирішити, що треба знову провести нараду. В нас їх не багато, але час має використовуватися максимально ефективно.
Робочий день у мене не нормований. Навіть удома вночі, якщо не сплю, працюю в соцмережах чи з якимись документами, так само це стосується вихідних.
— А сім’я? Як рідні ставляться до такого графіка?
— Усі вже звикли до моєї зайнятості, хоча спочатку було важко. Зараз сприймають як належне. Але в тому ритмі, який є, знаходжу час і для родини. І вихідні, і свята бувають. Раніше приїжджав до батьків раз у два тижні, зараз, на жаль, можу три рази на рік. Але вони вже так само звикли, розуміють, що так треба. Втім вибір завжди є, можна все змінити, піти і дивитися телевізор, тоді часу буде багато, але я — інша людина.
— Не секрет, що багато чиновників, працюючи в Україні, лікуються за кордоном, їхні діти навчаються в Європі чи США. Цього року ваш старший син вступив до хмельницького вишу, це був його особистий вибір?
— Набагато краще розумієш стан нашої освіти, медицини, транспорту, якщо сам цим користуєшся або користується твоя родина. Всі троє моїх хлопців ходили в звичайні дитсадки №№47 і №37. Відтак, коли приходив за малими, бачачи стан наших дитсадків, я ставив завдання будувати нові, ремонтувати існуючі, облаштовувати нові дитячі майданчики, утепляти будівлі. До речі, ми вже 37 бюджетних установ утеплили, з них 22 — навчальні заклади, більшість ДНЗ. Хоча, направду, є ще багато дитячих садків, які потребують ремонту.
Так само всі мої хлопці навчаються у звичайній школі №25: старший уже закінчив, середній нині в п’ятому класі, наймолодший — у першому. Для мене всі навчальні заклади однакові, не розумію тих, хто одну школу вважає елітною, іншу — ні. Якщо хочеш учитися, навчатимешся в звичайній школі, якщо ні, то й елітна не допоможе. В школах теж надзвичайно багато зробили: обладнання, смартборди, класні кабінети, збудували 31 спортмайданчик. Туалети, харчоблоки, їдальні, нова система харчування… Все це заради наших дітей, бо ти бачиш, в якому нині стані освіта, відчуваєш це на своїх дітях і хочеш, щоб було зовсім інакше.
Те саме стосується медицини. Коли хворіємо, лікуємось у міських медичних закладах. Міська дитяча, інфекційна, міська лікарні. Не їздимо нікуди, ні в яку Феофанію. Лікуємося тут, щоб на собі, знову ж таки, перевіряти ту медицину, в яку стільки вкладено коштів на ремонти, обладнання…
Те ж стосується транспорту. Мої діти їздять тролейбусами і маршрутками. Час від часу так само задають питання, коли десь довше на зупинці стоять. Тому ми і це постійно вдосконалюємо. Зараз, звичайно, коронакриза нам дуже дошкуляє. Але, якщо порівняти 2020 з 2016 роком, то раніше їздило 58-60 тролейбусів, а нині 82-84. Звісно, якби не було розпорядження Кабміну перевозити пасажирів лише за наявності сидячих місць, то люди б не стояли стільки часу на зупинках, очікуючи свій транспорт.
Те ж стосується вищих навчальних закладів. В мене не було думки про те, що старший син має їхати вступати за кордон, хоча вважаю, що здобувати вищу освіту за кордоном — це нормально. За умови, якщо, отримавши досвід, ти повернешся і будеш його застосовувати в рідній країні. Мене свого часу ніхто не змушував вступати кудись, я сам обрав історичний факультет Кам’янець-Подільського педуніверситету. І так само син зробив вибір самостійно: ХУУП, правовий факультет.
— Ви — активний користувач соцмереж, люди пишуть вам повідомлення, коментують пости. Так само вас часто можна бачити в студіях місцевих телекомпаній і на центральних телеканалах.
— Роблю це свідомо, бо паблік-рілейшнз — це зв’язок з громадськістю. Звітую людям про все, хоча це лише третина того, що робимо. В прямих ефірах є можливість телефонного додзвону і ми працюємо в форматі телевізійної громадської приймальні, коли люди телефонують, щоб допомогти щось вирішити.
У соцмережах я дуже активний. Інколи мені пишуть: “передайте міському голові”. Не треба передавати, я сам веду свою сторінку, більше ніхто не має до неї доступу. Не всім можу відписати, бо бракує часу, але це комунікація з громадою і далі так продовжуватиму. Треба постійно мати зворотний зв’язок.
— Цей рік для міста був і успішним, і водночас важким. Що в планах?
— Відзначимо День міста, проаналізуємо, що зробили, закінчимо календарний рік. Впевнений, що все заплановане реалізуємо, що не вдалося — продовжимо наступного року. Роботи багато: будівництво, ремонти, реконструкції. Плануємо разом з командою завершити наступного року Палац спорту. Це — моє дітище. Думаю, 2021 року розпочнемо будувати сміттєпереробний комплекс, хочемо запустити індустріальний парк, спільно з обласною владою відкрити аеропорт.
— Хмельничани вже звикли до нових громадських просторів, нових об’єктів. Торік до Дня міста відкрили надсучасний дитсадок на Озерній та й саме свято було досить насиченим, цікавим, пізнавальним. Будуть і цього разу приємні сюрпризи?
— У Лезневому запрацював з 1 вересня новий дитсадок, днями відкрили збудовану з нуля вулицю Січових стрільців, НВК №10. Весь початок вересня двічі на тиждень відкривали спортмайданчики, 32-й будується. Дню міста завжди приділяли велику увагу, все мало якусь ідеологію, чітку концепцію. Торік максимально популяризували своє, легендарних людей минулого, пам’ятки. Цьогоріч хотіли зробити свято у форматі машини часу. Щоб хмельничани могли відчути, яким було місто 200-300 років тому, побачити динаміку, наскільки місто змінилося нині. Формат машини часу буде, але без масових заходів, будуть урочистості на стадіоні, але знову ж таки не масові. Без концертів, які завжди у нас були з талановитими українськими виконавцями.
Відзначимо цей день маленькими локаціями, щоб не наражатися на небезпеку. Нам треба навчитися жити з цим вірусом, без паніки, але берегти себе.
— Що б хотіли сказати напередодні свята хмельничанам?
— Усіх вітаю з Днем міста. Пишаюсь Хмельницьким і хочу, щоб хмельничани пишалися і любили своє місто… Завдяки їхній підтримці і довірі ми змінили Хмельницький і змінюватимемо його спільною командою й надалі, бо ми в ньому живемо і він має бути ще кращим.
Розмовляла Лариса Світловська