Є чимало охочих прокататися з вітерцем на велосипеді, але ті, хто на двоколісному здатні країну об’їхати, — справжні відчайдухи. До таких належить і хмельницький велолюбитель Олександр Галкін.
Нещодавно, в рамках всеукраїнського веломарафону “Transukraine-2020”, він подолав 1500 кілометрів за 175 годин і 5 хвилин.
Організаторами заїзду стали кияни, які торік подолали марафон — 4000 кілометрів через усю Європу. Такі велогонки проводять щороку, але цього разу через пандемію коронавірусу обмежились Україною. Участь у “Transukraine-2020” спочатку мали брати й іноземці, але в умовах карантину вирішили долучити лише українських любителів велоїзди — усього 125 чоловіків і жінок. Серед них і Олександр Галкін та ще двоє хмельничан. Один із певних причин зійшов із дистанції, а з іншим — Романом Шелеповичем Олександр Галкін фінішували майже одночасно.
Стартували велосипедисти 8 серпня о 10.00 у північній точці України — Новгород-Сіверському, що на Чернігівщині. А фінішною точкою марафону став Ужгород. Переміг у велоперегонах Артем Грищук з Кривого Рогу, який подолав задану відстань за 85 годин. Але все ж у всеукраїнському веломарафоні головне — не перемога, а участь. Бо, за словами хмельничанина, насамперед хотілося перевірити власні можливості, відчути адреналін та отримати кайф від місцевих краєвидів.
“Дух захоплює від неймовірної краси української природи! Коли дорогою минаєш різні ландшафтні зони, дивуєшся, яка різноманітна Батьківщина, — ділиться враженнями Олександр Галкін. — Мені, напевно, ще довго снитимуться Чернігівщина з її ріками та озерами, соснові ліси Київщини… Під час веломандрівки дорогою зустрічали диких тварин: оленів, косуль, різних птахів. З усього маршруту 500 кілометрів проїхали Карпатами, романтику гір не зрівняти ні з чим, навіть попри те, що на велосипеді їх долати дуже непросто. Взагалі, мій девіз — їздити туди, де ще не бував. Хоч веломандрівки країною для мене — не новинка, в багатьох місцях побував уперше”.
У кожного учасника “Transukraine-2020” був паспорт, в якому слід було робити відмітки у визначених пунктах. Таким чином, зрізати маршрут і перехитрити організаторів не вдавалося нікому.
Звісно, формат марафону передбачав відпочинок. Коли і де робити привал — справа кожного учасника, аби лиш здолати заданий маршрут до ранку 19 серпня. Їхали в трьох категоріях: соло (по одному велосипедисту), в парах та їзді (учасники були обмежені в часі до 26 серпня). Формат марафону з довільною ночівлею та перекусом має назву байпакінгрейс. Кожен учасник міг із собою взяти намет, спальник, каримат, хоч можна було переночувати й у цивілізованих умовах.
“Щодо місця ночівлі, — зазначає Олександр Галкін, — орієнтувалися по погоді. На щастя, дощів майже не було, ховалися лише від надмірної спеки в Закарпатті. Коли їдеш довго з вантажем на велосипеді, спека дуже виснажує і сповільнює рух, потрібно відпочивати частіше. Особливо після третього дня їзди по 200 кілометрів за добу. На заданому маршруті нам траплялися й бази відпочинку. Це дуже великий плюс для старших учасників велозаїзду, як-от мені в 54 роки. Запамʼяталася “Зелена Садиба” на березі Десни. А молодші хлопці дорогою спали навіть просто неба на травʼяному настилі. Часто ночували в дворах церков, лісосмугах, на берегах ставків чи річок”.
Учасники “Transukraine-2020” найскладнішим вважали маршрут Карпатами. Але, як виявилося, Поділля на велосипеді здолати важче. Це Олександр Галкін передбачив, бо обізнаний з рідними рельєфами. Найскладнішою для учасників виявилася дорога від Бару через Нову Ушицю, Дунаївці, Камʼянець-Подільський, Хотин та Чернівці.
“Подолали понад 12 каньйонів річок, які впадають у Дністер. Пересікали їх крутими схилами. Деякі подоляни звикли до таких маршрутів, бо вже тренувалися на них, а для іногородніх вони стали неабияким випробуванням”, — каже пан Олександр.
Тим, хто ще не долав на велосипеді такі великі дистанції, хмельничанин радить, вирушаючи в дорогу, добре продумати свій багаж. Крім намету й спальника, потрібно взяти хоча б два комплекти змінного одягу, дощовик, куртку, аптечку, їжу, засоби гігієни. Цього разу його баул важив майже 20 кілограмів. Велика помилка новачків — одягати рюкзак на плечі. Так далеко не заїдеш, потрібно чіпляти спеціальну сумку до велосипеда, тоді їзда зморить менше.
Під час тривалої веломандрівки втрачаєш багато калорій. Спеціальний пристрій показав, що Олександр Галкін за цей маршрут втратив свій двадцятиденний запас. Потім доводиться його поповнювати, головне — не переїдати, є навіть своя дієта: вуглеводи, каші, овочі, нежирна їжа.
Як не парадоксально, Олександр Галкін каже, що ноги під час веломандрівки втомлюються чи не найменше.
Кожен учасник марафону має бути застрахований. До такого грандіозного заїзду потрібно готуватися не один рік. Їздити на велосипеді треба чи не щодня. Так і Олександр Галкін віддає перевагу двоколісному транспорту, хоч має власну автівку. Їздить містом, областю, бере участь у турах вихідного дня, марафонах Україною на 200, 400 і 600 кілометрів, які проводять львівський та київський велоклуби.
У їзду на двоколісному Олександр Галкін закоханий із дитинства. Передовсім це для нього захоплення для душі, а вже потім фізичне тренування. Років 15 тому почав долати на велосипеді маленькі дистанції на 10-15 кілометрів, поступово їх збільшував. Перша його поїздка на понад 100 кілометрів (років девʼять тому), була з Хмельницького до Рудковець Новоушицького району. Згодом почав брати участь в офіційних заїздах, які проводилися в Україні під егідою різних велоклубів. Відстані на понад 100 кілометрів стали для нього звичними, їх здолав понад дві сотні, а на понад 200 кілометрів — майже чотири десятки. Найбільша дистанція, яку здолав велосипедом, із нетривалим відпочинком, — 803 кілометри за 63 години.
“Це для мене був невдалий експеримент, бо тоді збирався проїхати в залік 1000 кілометрів, але довелося зійти з дистанції”, — зізнався велосипедист.
Проїхати Україною заданим маршрутом мріяв давно. Перша можливість трапилася цьогоріч під час добового марафону Хмельницький-Київ. Саме один із його учасників повідомив мені про “Transukraine-2020”, — розповідає Олександр Галкін.
Нині, переповнений приємними враженнями від мандрівки, велосипедист планує взяти участь у веломарафоні “Transukraine-2021”. Формат велогонки передбачає зміну маршруту. Попереду нові ландшафти, дивовижні місцини, нелегкі випробування. Олександр Галкін каже, що в Україні є стільки цікавого й незвіданого, що життя не вистачить, аби скрізь побувати.
З місцевих заїздів Олександра Галкіна 12 вересня чекає веломарафон “Подільські Товтри”, який організовуватиме спільно з велоактивістами. До Хмельницького прибудуть учасники з інших міст. Проїдуть 200 кілометрів за ліміт часу — 13,5 години. Стартуватимуть і фінішуватимуть у міському парку ім. І.Франка.
А ще Олександр Галкін з іншими веломанами планує створити в місті новий велоклуб. Якщо все задумане вдасться, проведуть марафони Хмельниччиною на 200, 300, 400 і 600 кілометрів, відвідавши головні туристичні принади Поділля — Камʼянець-Подільський, Меджибіж, водоспад у Маліївцях тощо.
Щоб долати ці та більші дистанції, звісно, потрібен якісний велосипед. Нині в Олександра Галкіна їх пʼять для різних маршрутів. Для таких марафонів, як “Transukraine-2020”, радить придбати спеціальний. Коштувати він може від 25 тисяч гривень. На дешевих їздити ризиковано.
На думку хмельничанина, нині в Україні велосипедна культура та сервіс розвиваються дуже потужно. Але для того, щоб у дорозі поремонтувати велосипед, слід завчасно подбати про інструмент.
“Під час останнього марафону учасники, у яких виникали проблеми з велосипедом, сходили з дистанції, аби дістатися до найближчого велосервісу, про який дізнавалися по навігатору або зателефонувавши організаторам. Коли поломку усували, поверталися на місце, де зійшли з дистанції, і далі їхали веломаршрутом. Ці затримки вплинули на результат”, — каже учасник заїзду.
Досить стрімко велокультура розвивається і в Хмельницькому. Але обслуговування велосипедів, на думку Олександра Галкіна, у нас на рівні нижче середнього, бо проблематично відремонтувати дорогий велосипед, як і купити, — найчастіше потрібно їхати в інше місто.
“Дуже подобаються міські велодоріжки. Ми переживали, що ними ходитимуть пішоходи, але хмельничани, на щастя, зрозуміли, що це траса лише для двоколісних. Нові лічильники, які міська влада встановила на веломаршрутах, свідчать, що ними проїхали понад 32 тисячі велосипедистів. Хотілося б, щоб змінилося ставлення хмельницьких водіїв до велосипедистів, з цим є проблеми”, — додає велолюбитель із багаторічним стажем.
Каже, й сам не знає, що йому більше подобається: їхати трасою чи дикими місцинами, все залежить від настрою. На двоколісного Олександр Галкін “посадив” усю сімʼю. Тепер їхній традиційний сімейний відпочинок — заїзди на велосипедах на 20-30 кілометрів.
Ірина Салій