За покликом серця

Кує національну гордість

Українці здавна виливали душу в пісні. Тому народна пісенна творчість — живе джерело національної історії крізь призму почуттів наших предків. Особливо насичена історією українська дума, музичною супутницею якої неодмінно була кобза (стародавня назва бандури). Цей величний інструмент оспівує розповіді про козаків, український побут та звичаї по всьому світові. Мелодії, які виринали з багатострунної народної улюблениці, зачаровували навіть вельмож. За цим інструментом і до нині ідентифікують Україну. Молоді музиканти повертаються до нього, шукають нові форми його звучання.
Школа бандури — непроста й вимагає не тільки таланту, а й безкінечної працелюбності. Тому в Україні високо цінують митців цього виду національного мистецтва.
Хмельницькому пощастило мати хорошу кузню бандуристів — обласний музичний коледж ім. В.Заремби, де грі на древньому інструменті навчає, зокрема заслужений діяч мистецтв України, лауреат обласної премії ім. Т.Шевченка, відмінник освіти Микола Босенко.
В рік проголошення Незалежності України він став очільником народної аматорської капели бандуристів, створеної при міському Будинку культури в 1958 році зі студентів, викладачів колишнього музичного училища та місцевих музикантів. Із його приходом у цей колектив хмельницька капела бандуристів неодноразово ставала лауреатом численних всеукраїнських конкурсів. Розширився і її репертуар. Почали відроджуватися твори українських композиторів, українські стародавні мелодії — канти. Так само легко хмельницькі музиканти могли виконувати на бандурі твори Баха та інших класиків світового рівня. Один з найкращих виступів — виконання жіночим хором капели твору з незакінченої опери Леонтовича “На русалчин Великдень”.
Олександр Босенко заснував у нашому місті й всеукраїнський фестиваль-конкурс бандурного мистецтва “Золоті струни”, який із 2012 року проводиться раз на два роки. Це ще одна мистецька платформа, яка дає можливість виявити кращі ансамблі бандуристів і бандуристів-солістів серед музичних училищ та шкіл країни. До складу журі конкурсу входять представники Київської, Одеської та Львівської консерваторій.
Звання відмінник освіти Миколі Босенку повернулося сторицею за виховання не одного покоління зразкових послідовників народної творчості. Його вихованці легко вступають у вищі музичні заклади, багато з них стали відомими. Так, Олександр Миколюк співає в знаменитому хорі ім. Г.Вірьовки, солістом Національоної капели бандуристів став Олег Слободян, в складі колективу бандуристів гастролює Юрій Гаюр…
Нині робить популярною бандуру відома учениця Миколи Босенка Марина Круть, яка цьогоріч стала фіналісткою національного відбору на Євробачення. Випустивши власну платівку, на її обкладинці висловила подяку усім учителям, зокрема й Миколі Івановичу.
Викладач радий, що його вихованка змогла показати альтернативне звучання народного інструменту.
Одним із своїх найбільших викладацьких успіхів Микола Босенко вважає перемогу квартету бандуристів “Мрія” на національному конкурсі бандуристів ім. М.Лисенка, який проводиться вже серед студентів консерваторій, тому є високопрофесійним і престижним.
Багато студентів Миколи Івановича пішли з бандурою у велике плавання, надихнувшись його власним прикладом.
А привела його дорога до бандури випадково. Народившись у мальовничому селі Чернявка, що на Вінниччині, з дитинства був дуже артистичним. Згадує, як колись у селах була добре розвинена художня самодіяльність: відвідував різні гуртки, співав у шкільному ансамблі, був активним спортсменом, гарно навчався… Тому в дитинстві ким тільки не хотів стати — від пілота до футболіста, про бандуру не мріяв.
До вибору першої професії здібного юнака підштовхнули батьки. За їхніми порадами, закінчив тоді престижний Вінницький технікум залізничного транспорту. Але, романтик у душі, Микола Босенко завжди тягнувся до творчості. Грав на баяні, був солістом студентського хору…
“Це в мене, певно, від батька, який вечорами після роботи грав у сільському духовому оркестрі”, — згадує Микола Іванович.
Помітивши його здібності й таланти, керівник студентського хору, яка булла бандуристкою, запропонувала хлопцю вступити до Вінницького музичного училища також на відділення бандури. А хлопці-бандуристи — цінність, бо, як правило, цей фах обирають дівчата. Він, не вагаючись, пристав на пропозицію вчительки й разом зі ще одним хлопцем, який згодом став його кращим другом, пішли на прослуховування. Миколу Босенка взяли одразу. Хоч не мав за плечима музичної освіти, вразив прекрасним слухом та вокальними здібностями.
З товаришем по вступу до вишу почав співати дуетом, демонструючи свій тенор. Вже на другому курсі училища творчий дует молодих бандуристів вперше запросили на радіо.
І лиш почала розгорятися їхня іскра, прийшла пора служби в армії.
За армійським розподілом Микола Босенко потрапив аж у далекий Сиктивкар. Почав грати в військовому оркестрі, ансамблі.
Відслуживши, довчився в музичному училищі Вінниці. Далі йому запропонували працювати у філармонії, але вирішив підкорювати столицю. І тут — знову успіх! З тим же другом після прослуховування потрапили в колектив, який до нині є українською гордістю, — національної капели бандуристів (нині ім. Г.Майбороди). Гарно себе зарекомендувавши у відомому колективі, Микола Босенко з другом заохотилися вступити до Київської консерваторії ім. П.Чайковського, в наші дні — Національна музична академія. Тоді це був один із найкращих вишів у СРСР.
“Зі своєю бандурою не розлучався, здається, ніколи. Першу купив в училищі, славнозвісної чернігівської фабрики, яка виготовляла й фортепіано “Україна”, — додає бандурист.
Сумістити консерваторію й виступи в капелі бандуристів (мав ще й самодіяльну капелу бандуристів) було важко. Тому через рік Микола Босенко залишив славнозвісний колектив.
Після консерваторії в 1979 році прийшов час облаштовувати власне сімейне життя. У ті часи це не був великий клопіт, успішній молоді була можливість обирати. У столиці світила лише кімната у гуртожитку, що для сім’ї було замало, у далекому Дніпродзержинську обіцяли трикімнатне житло, дві ставки й капелу бандуристів. Були ще варіанти — Тернопіль, Чернівці та Хмельницький. Обрав останній, бо тут одразу дали двокімнатний гуртожиток, а через сім років — повноцінне житло.
“На той час Хмельницького не знав зовсім, це було невелике містечко, певно, на 170 тисяч мешканців. Тутешнє музучилище, скажу відверто, відразу мені не дуже сподобалося. Було значно гіршим, ніж тепер. Знаходилося воно у двоповерховій будівлі колишнього готелю й постійно доводилося винаймати додаткові приміщення. І завжди кочував саме відділ народних інструментів. На щастя, нині наш коледж таки добудований, хоч зводився майже 25 років”, — каже бандурист. Згадує, як часто доводилося їздити в цікаві гастролі. Не раз бував за кордоном, зокрема в супроводі танцювального ансамблю “Юність”. Бували в Бельгії, Нідерландах, Франції, Німеччині та інших країнах світу. Музикантів запрошували й на фестивалі народного мистецтва.
За словами викладача, нині за кордон з виступами його учні найчастіше їдуть за власний кошт. Не так давно з ансамблем бандуристів були в Туреччині.
Стверджує, що нині в Хмельницькому добре розвинений клас бандури, багато хороших викладачів і шкіл. Сучасний Хмельницький має майже 150 бандуристів, тоді, як загалом їх в області 300. Багато в цьому допомагає міське управління культури і туризму.
Завдання Миколи Босенка як викладача — не просто навчити талановиту молодь володіти бандурою, а й вести просвітницьку діяльність. Каже, сучасна молодь має пам’ятати наших перших кобзарів, які в добу сталінізму масово знищувалися за правду, яку несли народу. Нині про це знята стрічка “Поводир” режисера Олеся Саніна. Наше Поділля теж славне кобзарями, зокрема Костем Місевичем, на честь якого перейменували вулицю Московську у Лезневому.
…Незабаром, 3 вересня, Микола Іванович відзначатиме славний 70-річний ювілей. Ця подія змушує підбивати певні життєві підсумки. Каже, мало про що шкодує, навіть про те, що пожертвував власною кар’єрою музиканта і став просто викладачем. А нині чоловік радіє успіхах своїх учнів.

Ірина Салій

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *