Шість століть поспіль в Україні свідомо нищили мову, яка здавна є головною ознакою етносу. Сьогодні ХХІ століття, а українцям досі доводиться захищати своє право на мову. І тільки тому, що нею спекулюють ті, хто підігрує російській окупації, ті, хто використовує її як провокаційний інструмент, націлений на місцеві вибори восени, ті, хто намагається відволікти людей від насущних економічних та соціальних проблем.
16 липня кілька тисяч українців прийшли під стіни парламенту, щоб виступити проти законопроєкту “слуги народу” Максима Бужанського щодо змін у частині скасування навчання українською мовою у закладах освіти. На підтримку мітингу в столиці акції на захист української мови відбулися в багатьох містах країни, навіть у Донецьку!
У Хмельницькому акція протесту пройшла з російським прапором та свинячими язиками. Своєрідний флешмоб провели хмельницькі активісти у приміщенні міської ради. Потім символіку віднесли голові ОДА Дмитру Габінету.
Як повідомляють організатори, мета дійства — донести позицію хмельничан стосовно антиукраїнського мовного законопроєкту від Максима Бужанського.
То хто ж такий Максим Бужанський, який, скоріш за все, не задарма колотить народом і дозволяє собі зазіхати на нашу рідну мову? Відкриваєм Вікіпедію і читаємо: Максим Аркадійович Бужанський (народився 24 листопада 1974 року в Дніпрі) — російськомовний блогер, агент ФСБ РФ, відомий своїми проросійськими поглядами та країнофобією, народний депутат України(!) дев’ятого скликання від партії “Слуга народу”. І ось таке чмо (дозволю собі використати це слово, яке не входить до словникового складу української мови, але воно найбільше характеризує цю особу з депутатським мандатом як людину морально низьку і ворожу для України), осмілилось щось казати.
Слава Богу, ще є в Україні люди, які здатні протистояти такому “слузі”. І можна лише уявити, яким чином така особа пройшла відбір у кандидати, який так “ретельно” і гучно анонсував Зеленський перед парламентськими виборами.
Але ж цей законопроєкт таки дозволили зареєструвати і навіть внесли до порядку денного парламенту! І тільки тому, що переважна більшість народних депутатів такі ж бужанські, якщо таке допустили. Втім, якби воля президента (хоча де їй узятись), то такого б не сталось, бо президент має всі повноваження поставити жирну крапку в мовному питанні, оскільки мова — це невід’ємний атрибут української державності. Але ж мовне питання не було серед основних у передвиборчій кампанії кандидата у президенти Зеленського. Тому що “какая разница”!
Втім якби українські політики на початках незалежності не лише заявили про українську мову як державну в 10-й статті Конституції, а й створили ще тоді державну програму з розвитку української мови, то такої ситуації нині точно не було б. Так само не було б мовного майдану, не було б закону Ківалова-Колесніченка, не було б і законопроєкту Бужанського.
Саме тому й відбуваються класичні ігри перед виборами в пошуках свого виборця. Саме тому всякі прихвостні та перевертні, які дорвались до крісел у парламенті, чіпають і лізуть до питань законів про мову. Бо свідомі й освічені люди таки розуміють, що мовне питання не потребує ні реформ, ні перерозгляду, і це аксіома.
На підтвердження цього наведу слова голови обласної організації Національної спілки письменників України Петра Маліша, які прозвучали на мітингу в Хмельницькому: “Фактично це спроба запровадити в Україні двомовність. Досить нав’язувати нам побрехеньку, що “так історично склалося”. Впродовж майже 30 років нашої незалежності політики могли самі вивчити українську та навчити своїх дітей. А не подобається державна мова — нехай їдуть у Ростов. Якщо цей законопроєкт прийме Верховна Рада, всі діти у російськомовних школах від п’ятого до одинадцятого класу майже не вивчатимуть української мови. Запровадивши такі зміни у навчальних закладах, надалі будуть спроби нового наступу на державну мову”.
Я б навіть сказала, не тільки на державну мову, а й на державу. Адже російсько-українська війна розпочалася саме через мову. Саме мовний фактор Росія використала як головний привід до агресії, пояснивши її потребою захисту російськомовних громадян в Україні, хоча потреби в цьому не було, адже і в Луганській, і в Донецькій областях практично не було українських шкіл! Звісно, Росія могла б вигадати будь-який інший привід, щоб анексувати Крим та розпочати війну на Донбасі або й узагалі зробити це без приводу, будучи країною, яка завжди вела виключно загарбницькі війни. Так ні, вона використала саме мову, бо це зручно. Бо ж для агресора російськомовність місцевих мешканців — чудовий привід вважати їх співвітчизниками, а загарбану землю — своєю. До того ж території, де рівень патріотизму зводиться до мінімуму, а прихильність до агресора велика, неважко захопити й утримати. Доказом цього є карта окупованих українських територій. Якщо її порівняти з картою поширення в Україні української та російської мови, то неважко переконатися, що окуповані Росією українські території майже збігаються з територіями, на яких найбільше поширена російська мова.
Зе-влада підігрує Росії в цьому замість того, щоб визнати роль мови як фактора національної безпеки. А Росія використовує мовне питання проти нас, і такі бужанські, новінські, медведчуки їй у цьому допомагають. Думаєте даремно? Ні, бо такі прихильники Кремля за гроші можуть і матір рідну продати, а не лише мову. Так само під приводом захисту російськомовного населення їдуть збагатитися грабунком і росіяни, які воюють на українській землі.
Ви уявляєте собі, щоб на трибуну парламенту Ізраїлю вийшов депутат і вніс законопроєкт, за яким арабській мові надати статусу державної? Або російській, адже російськомовних євреїв там уже, мабуть, більше, ніж арабів. Або вийшов на трибуну парламенту і почав розмовляти російською? Мабуть, він би вже не був принаймні депутатом точно. А знаєте чому? Бо Ізраїльський кнесет ухвалив закон, який оголосив Ізраїль єврейською національною державою. Вслухайтесь, національною! І там ніхто не плутає слово “нація” та “націоналізм” з “нацизмом”, як деякі шуфричі у нас. І це не заважає національній державі єврейського народу поважати права всіх його жителів, але їхня нація понад усе. Там, до речі, якщо хтось із наречених не єврей, то пора не може в своїй країні взяти шлюб.
А наші олігархи бояться націоналізму, як вогню, бо тоді ні красти не вдасться, ні вкрадені гроші сховати в іноземних банках. Тому й вигадують усяке, тому й зіштовхують людей лобами, спекулюючи на мові. Це для них інструмент, за допомогою якого в країні можна розхитувати ситуацію всякий раз, коли їм це потрібно, і навіть зробити так, щоб мовне питання перейшло у площину прав людини, що вони зараз і роблять.
Зеленський та його команда не мали б влазити в питання мови навіть по тій причині, що в них надмірно багато інших проблем, яким вони не можуть і не вміють дати раду.
На щастя, є в нас кому стати на захист рідної мови, є кому допомогти тим, в кого виховали комплекс меншовартості і хто її досі цурається. Є кому довести, що мова має значення! Мабуть, саме тому парламент не розглядав 16 липня законопроєкт “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо навчання державною мовою в закладах освіти” (№2362). Але якщо він знову потрапить до порядку денного ВРУ, народ не мовчатиме однозначно.
Лариса Світловська