Культура

“Територія вогню” гріє теплом і палає пристрастю

У “Мистецькому дворику” міста відбулася презентація другої збірки хмельницької поетеси Ольги Саліпи, де багато філософської поезії, роздумів про життя, а також вишукана жіноча лірика. А також авторка поділилася своїми планами на майбутнє. Так, наступних два роки писатиме прозу.

Здається, нещодавно побачила світ перша збірка молодих віршів поетеси Ольги Саліпи, в яких вона творчо окреслила свою “Територію жінки”. Кожен розділ книжки — окрема кімната її дому, душі, думки та мрії ліричної героїні. Перша збірка стала дуже успішною, швидко розійшовся її великий тираж. То був стрімкий творчий злет, що окрилило поетесу. Ліричні рядки Ольги Саліпи стали ще глибшими, філософськими, при цьому залишилися такими ж по-жіночому відвертими, щирими.
Про талановитих людей кажуть, що в них запалилася Божа іскра, що з часом загорається вогнем. Жіночу натуру Ольга Саліпа теж порівнює з палаючою стихією, адже жінка може бути і берегинею домашнього вогнища, і загоратися пристрастю… Тому й назвала свою нову збірку “Територія вогню”. Новими віршами вона поділилася 17 червня в Мистецькому дворику дитячої музичної школи №1 ім. М.Мозгового. Презентуючи видання, зазначила, що це своєрідне продовження її першої збірки.
Як і попередня, нова книжка розділена на символічні розділи, які відмінні не лише за змістом, а й за емоційними відтінками. Так, перший розділ нового видання — “Вогонь дому”, “той, що гріє, приємно палахкотить у каміні, на свічці у Святвечір і в очах закоханої жінки”. Тут поезії про кохання, де вишуканими метафорами виписує головну формулу жіночого щастя, коли коханий поруч, удома: “Хай у нашому домі все буде просто — нефальшиво і не напоказ…”. У поезіях видає й свою найзаповітнішу й таку земну водночас мрію: “…смак твоїх губ плюс порух фіранки легеньким вітром — це ідеально!”. А хіба треба більшого закоханій жінці?
Вірші Ольги Саліпи приваблюють відвертістю. Її лірична героїня нічого не приховує. Навіть образ чоловіка у віршах любить з усіма його вадами: “В чужих обіймах ти шукав розради і мовчки ставив галочки у списках. Дзвони їм часом і питай, як справи. За все минуле дякуй неодмінно. Бо кожна з них — лише потрібна вправа, що ти любов засвоїв на відмінно”.
І попри все, як спасіння від усього лихого на світі, лірична героїня знаходить розраду, коли насправді чи навіть у мріях “всім тілом до твоєї спини і на плече головою…”.
У другому розділі розкривається “Вогонь жінки”, не завжди тієї, що поруч із чоловіком, а тієї, у душі якої — свій Всесвіт. Тут лірична героїня — сильна й цілісна особистість. Навчаючи жіноцтво не боятися ніяких перешкод, Ольга Саліпа пише: “А стіни… Ну, що то — стіни? Зупинка на пʼять хвилин спочити. Свята і відьма на кожній з восьми планет щодня цілувала рідних і… легко ішла вперед”.
Розказати про всі найпотаємніші закутки душі й при цьому залишатися загадковим — під силу лише поетам. Про себе жінка пише: “Я — з дивних. Між нами, тільки нікому, прошу, не видай секрету. Ти не повіриш, та в мене вдома власна, для дивних, своя планета”.
Проймає в поезіях й відчуття плину часу, процесу дорослішання, коли ще вчора “Дівчинці ледве двадцять”, а нині “…дамі вже майже сорок”. І приходить час, коли “вона тепер інша: певна, свідома, ніби виросла на дві голови”.
І саме пора жінці запалати “Вогнем пристрасті”. В цьому розділі лірична героїня Ольги Саліпи найвідвертіша, зізнається, що “ніхто такою мене не знав…”. Розповідаючи про кохання, яке втрачає межі, загадкова жінка забуває про читача й розчиняється в солодкому забутті, коли з коханим, “наче перші на землі ми люди…”. Проте читач таки залишається за заслоною, ловить лише емоцію, уявляє власні образи.
З кожним роком на низці життя все більше життєвих спогадів і, як правило, надовго залишаються лише приємні. “Вогонь спогадів” Ольги Саліпи “горить уже ледь-ледь, але раз у раз спалахує яскраво, ніби востаннє тягнеться до рук, щоб обпекти”. Це спогади про кохання, якому хочеться сказати “ні” і забути, й те, з яким хочеться зустрітися “у найкращому з моїх снів”.
У “Вогні думок” авторки найбільше філософських поезій, роздумів про життя. Народилася Ольга Саліпа у селищі міського типу Гусятин, що на Тернопільщині. Як відголосок з її дитинства — поетичні замальовки сільського життя: “Старенька хата. Вікна деревʼяні на рамах, добре час вже наслідив, заснули міцно, в білий вельон вбрані. О, хто би їх зненацька розбудив! Дитячим сміхом, муканням корови чи голосом морозним коляди…”. Поетесу турбує, що українські села нині порожніють: “Пустим хатам село втрачає лік, бо звикло до подібних уже видовищ. Лише лелеки хрестяться у бік померлих вулиць — мовчазних кладовищ…”.
Ольга Саліпа — у минулому журналістка на телебаченні, редакторка газети на Сумщині, а нині — письменниця, фотографка, авторка не лише поетичних збірок, а й коміксів. У Хмельницькому працює речницею міського голови.
Колись провінційну дівчинку наше місто приваблює вишуканістю й красою, коли раптово може стати “містом лип”, романтичними кавʼярнями та ліхтарями вулиць, воно вчить життя, яке не завжди легке. На жаль, часто можна натрапити “на царину шакалів марнославних за псевдоперемогами гонитви”. Тоді, вважає поетка, найкращою зброєю стає Гідність.
Завершує книгу розділ “Вогонь війни”. У цій частині книги полумʼя вибухів гармат жінка гасить сльозою. Війна на сході України обпекла душу Ольги Саліпи не лише як патріотки, вона забрала найдорожче — коханого чоловіка, чиї образ і душа — в кожному найкращому поетичному слові про любов і кохання. Біль власної втрати зробив жінку ще вразливішою до кожної смерті героя АТО, ООС. Так трепетно про війну, мабуть, ще не писав ніхто. Тут згадує, як тішилася “своїм командиром”, а нині без нього усе обнулилось. Пише про героїв Небесної сотні, яких називає “білими янголами”.
До сліз проймає її розділ-присвята “Безіменним хлопчикам”, які загинули, обороняючи країну. Запитує: “Чи мʼякі вам подушки? Чи легкі перини?”, по-материнськи бідкається, що “вибухом накрило їхні імена” і хоче їх поназивати. Часом ніжна жіноча поезія стає загостреним лезом, авторка по-чоловічому злиться: “Втрата щодня за втратою, аж руки болять хреститись… А бач, заборонено владою стріляти, щоби помститись…”.
Один із віршів Ольги Саліпи прозвучав на сцені театру “Без меж”, у складі якого вона стала героїнею проєкту “Монологи війни”, розповіла свою історію втрати в зоні бойових дій на сході країни.
Ще одна учасниця проєкту, нині добра товаришка пані Ольги — волонтерка Леся Стебло завітала на презентацію збірки “Територія вогню”. Каже, із захватом перечитала її першу книжку “Територія жінки”. Тоді її захопило, як цікаво поетеса “Територією жінки” називає свій дім, запрошує читача у власний внутрішній світ. Назва другої книжки, яка стала своєрідним продовженням попередньої, заінтригувала ще більше. Коли Леся Стебло прочитала поезію, відчула спорідненість душ, а розділ “Вогонь війни” довів до сліз.
За рік, який готувалася книжка “Територія вогню”, Ольга Саліпа набралася ще більшої поетичної сили. Але якщо вірші писалися легко, то дорога до читача видання “Територія вогню” була не дуже простою. Готувало до друку його, як і попередню книжку, київське видавництво “Зелений пес”. Проте на друкарський верстат “Територія вогню” вийшла у камʼянець-подільській друкарні “Рута”. Трохи ускладнив шлях випуску книжки й карантин. Проте повноцінне видання вийшло тиражем тисячу примірників.
Зручний жіночий формат, гарна обкладинка, ілюстрації приваблюють. Художньо оформлювала видання мисткиня Тетяна Лиса. Ольга Саліпа каже, з нею одразу збіглися в поглядах на оформлення книжки. Трохи кольорів вогню на титулку запропонували додати видавці.
Цікаво, що книжка Ольги Саліпи з родзинкою, на звороті обкладинки є її звернення до читача та QR-код, за яким можна знайти посилання на її нове оповідання в Інтернеті. Сама авторка, розповідаючи про плани на майбутнє, каже, що найближчих два роки поезію не писатиме, хоче зосередитися на прозі. Нині в її творчому доробку майже готові дві збірки оповідань, кілька повістей і романів, які ще чекають на свого читача.
Поетичний доробок Ольги Саліпи оцінив член Національної спілки письменників України Віталій Міхалевський, який запропонував поетесі приєднатися до спілчанського обласного осередку. Словом, творчий верстат Ольги Саліпи запущено на повну, їй хочеться творити, бо є для кого. Найбільше надихають схвальні відгуки про вірші в соціальних мережах. Розповідає, що навіть на вулицях впізнають, запитують про чергову порцію щирих віршів-зізнань.
Цікавляться творчістю Ольги Саліпи й феміністичні українські організації, авторка стає популярною не лише в Україні. Так, презентувати “Територію вогню” планувалося на міжнародному фестивалі “Книжковий арсенал”, але знову на заваді став карантин.
Що ж, Хмельницький став першим містом, де відбулася презентація ще однієї книжки Ольги Саліпи.

Ірина Салій

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *