жіночі історії

Стимул

— Ей, там, в окулярах, на задній площадці, що у нас за проїзд?
Огрядна кондукторка застрягла у переповненому проході посередині тролейбусного салону і лише безпомічно, але ще грізно ворушила плечима, затиснута тілами пасажирів. У цьому двобої молодиця явно програвала, незважаючи на професійне вміння іти на таран будь-якої складності. Чи, може, кондукторка просто втомилася? Тролейбусні шибки обхльостує патьоками тяжкий, хоч і літній дощ, і жінці, напевно, так хочеться додому, у затишок, до дітей, можливо, внуків… А натомість мусить допізна борсатись у драглистій гущі тіл, задихатись у хвилях чужого поту в переповненому старому тролейбусі…
Юля відчула на собі настрій кондукторки одразу ж, бо й у самої було тоскно на душі. Але оте “ей, в окулярах!” просто розплющило Юлію, з обличчя стерши рештки привабливості. На мить жінці здалося, ніби весь салон з жалісливою і водночас насмішкуватою допитливістю розглядає її. “Господи, хоча б мої учні не їхали зараз, не бачили цієї ганьби “ей, в окулярах!” А це нахабне панібратство “у нас за проїзд”? Господи, мене ще так не принижували”. Вона хотіла, як учителька, присоромити кондукторку, нагадати про культуру спілкування, але вчасно зрозуміла, що краще дочасно покинути ринг, поки противник не завдав чергового нокауту.
Жінка вискочила з тролейбуса, хоча щойно, на попередній зупинці, зайшла до салону, і знову пірнула в дощ, на ходу дістаючи парасольку. Поки під поривом вітру відкривала її, швидко змокла. І вже остаточно переконалася: сьогодні весь світ і навіть стихія — проти неї…
А почалося все з ранкового дзвінка подруги Віки:
— Привіт, сімейство! Ще спите чи вже на ногах? То сідайте, бо зараз упадете! — щебетала Віка, ніби ця ранкова інформація мала б стати для Юлі з Олегом щасливим початком дня. — Знаєте, хто через місяць приїжджає з Америки на зустріч випускників? Карина! Уявляєте? Вона вчора ввечері дзвонила зі своєї Каліфорнії, попередила, щоб ми всі зібралися і вона ще й оплатить вечірку в ресторані. А потім завалимося до мене на дачу і проведемо там вихідний. Тож дивіться, не подумайте відмовитись! Чули? Зустріч випускників плюс тусовка в мене на дачі. Все! — і з трубки полинули гудки роз’єднання.
— Ну, що там? — запитав чоловік, виборсуючись із рештків сну.
— Та ось, Карина скоро прилітає, влаштує всім американську вечірку… — Юля намагалася сказати це байдужим тоном, навіть спробувала позіхнути, мовляв, теж мені сенсація. Але напруга зрадливо затремтіла в голосі і тривога задзижчала в скронях, як муха в павутинні. Відчайдушно і приречено. Олег чомусь винувато відвів погляд, мугикнув: “А, зрозуміло…” — і прослизнув до ванної. Цим поглядом і бурмотінням остаточно розтрощився Юлин спокій, наче горіх під каблуком.
Карина була великим шкільним коханням Олега. Він навіть хотів у десятому класі вистрибнути з горішнього поверху школи, залишивши прощальну записку про своє розбите Кариною серце. Але його вчасно прогнав з горища фізрук. Карина, яка крутила роман з сином власниці салону краси в центрі міста, перебільшено обурювалась Олеговим вчинком, але при цьому не могла приховати задоволення: он, на що здатні заради неї хлопці! Коли нащадок елітної манікюрниці залишив Карину, вона якийсь час, здається, таки зустрічалась з Олегом. Але недовго. Олег потім говорив, що Карина його розчарувала і навіть дивувався, що так втріскався тоді, в десятому класі, просто у гарненьку ляльку.
Ці події пам’ятали всі, бо Юля, Олег, Віка, Карина навчались разом з першого класу і тому називали себе ветеранами, незважаючи на любовні розчарування, відчували солідарність своєї маленької комуни. Бо ділили все, крім… почуттів. Вони були у кожного свої. Юлине з Олегом кохання визріло пізніше, коли вони вступили до одного інституту в сусідньому місті. Почали зустрічатися на другому курсі, на останньому — одружилися. Спочатку жили дружно. Але потім пішло-поїхало: робота, діти, побут…Олег облисів, колись худюща Юлька погладшала, стала Юлею Петрівною і …перестала стежити за собою, бо не встигала: двоє синів, школа, репетиторство, старенькі хворі батьки… Напевно, так живуть майже всі сім’ї, коли подружній рубіж добігає позначки 15 років.
Але дзвінок Віки вивів Юлю з рівноваги. Вона відкрила у Facebook Каринину сторінку і зосереджено розглядала фотографії можливої суперниці. Ось Карина на узбережжі океану, ось — на віллі, можливо, своїй, ось — у красивому авто. Як завжди, струнка, вродлива, засмагла, добротно вдягнена. Ні зморшки, ні єдиного сантиметра жиру на талії, шовковиста грива білявого волосся. Доглянута, дорога жінка. А на що схожа вона, Юля? Це навіть не контраст, це — провал.
Всезнаюча Віка розповідала, що Карина знову “в пошуку”, тобто самотня, зате зробила успішну кар’єру в модельному бізнесі. Що ж, вигляд американської “моделі” був переконливий. А якщо вона знову почне морочити голову Олегові?
Карина ще не прилетіла, а від думок про майбутню зустріч однокласників в Юлі тріщала голова.
Зізналась про все подрузі і Віка підлила олії у вогонь:
— Та ти ревнуєш, подружко!
— Я не ревную, я відчуваю, як мій чоловік уже почав нас обох порівнювати.
— Слухай, Юлько, а чому б тобі не зайнятися нарешті собою?
— Ох, Віко, відчепись! Звідки у мене гроші на дорогі салони й одяг? Ти ж знаєш, які в нас доходи: двоє вчителів, — і Юля не витримала, розревлася. — Я втомилася, постаріла, а тут ще ця каліфорнійська модель!
— Так, припиняй ревти. Ти вродлива, розумна, просто треба трохи тебе відшліфувати чи що… — Віка вміла приголомшувати і втішати водночас. — От дивись, до нашої зустрічі ще місяць.
— І що зміниться? Де гроші взяти на сукню, салон, косметолога? Ти ж знаєш, ми хочемо дітей на море відвезти, а я тут зі своєю “фабрикою краси”?
— Косметолог, салон… — передражнила подругу Віка. — А народні засоби плюс здоровий спосіб життя для чого? Живильні маски, ранкові пробіжки, дієта… Тим більше, можу все це робити разом з тобою за компанію. Я теж хочу бути у формі!
Останнє Юлю переконало: справді, коли Віка за щось бралася, в неї, як правило, все виходило.
— То з чого почнемо? — зітхнула Юля.
— З дієти! Мені треба трохи боки обтесати, а тобі не заважало б з десяток кілограмів скинути. Плюс щоденні пробіжки вранці, ну, щоб шкіра після схуднення не обвисала. Далі знаходимо в Інтернеті косметичні натуральні маски для обличчя. І нехай весь світ зачекає, бо ми цілий місяць займаємось тільки собою! — Віка, схоже, вже командувала проголошеним парадом краси.
— Добре тобі так казати, у тебе лише донька. А мені що всю сім’ю на дієту переводити? Три мужики в хаті! — Юля ще не до кінця здалася.
— Накупи їм напівфабрикатів, якщо не матимеш часу готувати, або нехай з тобою салатики їдять! Корисно! — коли у Віки була мета, перешкод не існувало.
— А пробіжки коли? Поки вранці сніданок приготую…
— Самі нехай готують. Згодом звикнуть. Увечері Юля оголосила, що на місяць сідає на дієту. Чоловік здивовано глянув на дружину:
— І нащо вона тобі?
— Для себе, коханої! — відрізала Юля. — І все!
— Ма, а нам що робити? — молодший син ображено засопів над котлетою.
— Посидите голодними — навчитеся готувати нарешті!
— А чому на місяць? — вголос розмірковував Олег. — Хочеш Карину переплюнути?
— Я? Карину? З якого дива? Сказала ж — для себе! І тільки!
— Що ж, доведеться нам, хлопці, місяць куховарити, — перебільшено зітхнув глава сімейства.
— Якщо не хочете морочитися, можете зі мною правильно харчуватися, — запропонувала кандидатка на стрункість.
Найважчим виявився перший ранок. Надворі було прохолодно, ще й дощик накрапав. Та Віка вже чекала на безлюдній доріжці скверика.
— Так, уперед за красою! — одразу скомандувала, як тільки Юля з’явилася поруч.
Після третього кола Юля заскиглила:
— Не можу більше, під грудьми пече, в боку коле, а в мене ще шість уроків в школі чекають. Все, закінчуємо!
— Не можеш? Тоді змирись, що твій Олежик буде, як кінь, косити оком на Карину!
— Нізащо!
— Тоді вперед і з піснею!
Але гірше за пробіжки виявилося дотримуватися дієти, складеної Вікою. Пробігши поглядом пташині порції всілякого листя і коренеплодів, пересіяні зернятками льону та кунжуту, присмачені несолодким йогуртом, Юля знову запротестувала:
— Віко, не знущайся! Я від голоду і головного болю втрачу свідомість вже на другому уроці!
— Не впадеш, перевірено! Я тобі на весь тиждень дієту розписала.
Перші дні вона дуже втомлювалась. А через тиждень втягнулась. Їй навіть почало подобатись нове відчуття — ніби якась літаюча легкість. Ага, отже, все іде правильно!
— Юлю, може, вже досить худнути? — не витримав Олег новизни, яка лопотіла дієтичними крилами за літаючою дружиною. — Скільки себе мучитимеш? Ти чудово виглядаєш!
— Олежику, здається, ми домовились: місяць, — нагадала Юля чоловікові. — Але дякую за комплімент.
Відкрила Юля для себе і маски. Раніше вона не вірила в усілякі народні засоби, деякі взагалі здавалися смішними. Але поступово оцінила секрети краси: мед, цілющі трави, живильні олійки, сметана, фрукти, овочі… Головне — не лінуватися!
— Ма, у нас нова класна керівниця. Завтра збори. Прийдеш? — нагадав молодший син Денис увечері.
— Обов’язково!
Цей день став Юлиною першою перемогою.
Денис навчався в іншій школі, де вчителі Юлії не знали.
— Я ж просила, щоб батьки прийшли, а не старші сестра чи брат! — сказала вчителька, дивлячись на здивовану Юлю. — Ви хто? Старша сестра Дениса?
— Ні, я його мама…
— Це ж треба! Ніколи не сказала б…
Тріумф! І нарешті зустріч однокласників.
— Ну, й діла! Потрясаюче виглядаєш, Юлечко! — захоплено зустріли однокласницю колишні хлопці з їхнього 10-Б.— Молодчинка!
— Підтримую! Це — тобі… — перед Юлею несподівано випірнув Олег і простяг дружині букет квітів.
— Ой, не бреши, Олежику, напевно, для Каринки приготував, але несподівано ревнощі заїли, — відвівши чоловіка вбік, таки кольнула Юля-Юлька.
— З якого дива? І навіщо вона мені, коли поруч така красуня!
Звісно, Карина виглядала приголомшливо. Чи молодість її не відпускала, чи пластичні хірурги постаралися, але вона залишалася красивою. Як завжди, багато кокетувала і теревенила ні про що. Точніше, про жіночі журнали, моди, креми…
— А розуму їй так і не додалося, — шепнула подрузі Віка, коли вони разом виходили із ресторанної зали начебто до вбиральні, але насправді обговорити найсвіжіші новини. — І як такі в Америці успішними стають?
Ночували друзі всією шкільною “бандою” у Віки на дачі. А вранці виповзла зі своєї кімнати американська “модель”, яка напередодні добряче перебрала спиртного. Косметика розповзлася по щоках, підпухлі повіки, на голові злиплися залаковані до хрускоту штучні пасма волосся…
Юля з Вікою до того часу вже встигли пробігтися від дачі до річки, скупатися в теплій вранішній воді, зробити легкий ранковий макіяж.
Заспана Карина, яка пила каву на веранді, ковзнула поглядом по свіжій, енергійній Віці, проте її більше зацікавила Юля. Остання ж робила вигляд, що не помічає, як колишня суперниця вивчає її, стару-нову Юлю.
— Добре тобі, подружко! Зовсім не змінилась за 15 років, — простодушно позаздрила Карина. — А мені, щоб добре виглядати для цієї зустрічі, довелося в борги влізти. Справді, я починаю день з косметичного салону. Працюю там …прибиральницею. Хазяйка до мене добре ставиться, допомогла навести лоск за позичені в неї ж гроші на поїздку. Не хотіла перед вами постати невдахою. Ви ж мене красунею вважали…
Оце так… Не така вже й черства і дурненька їхня Каринка!
— Так це легко виправити! Я тобі програму краси від Віки подарую, — усміхнулась Юля і розповіла про їхню муштру.
— А де знайти час на все це?
— Захочеш — знайдеш. Головне — стимул, — знову усміхнулась Юля.
У понеділок вона впевнено зайшла до ранкового, заповненого вщерть тролейбусного салону. Юля знала: її окуляри вже не будуть міткою для кондукторки. І в думках подякувала Карині за несподіване чарівне перетворення.
І, справді, нехай весь світ зачекає, поки жінка творить із себе …жінку.

Тетяна Слободянюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *