Життя любить активних, коли багато працюєш — багато отримуєш. Змалечку цього навчили батьки корінну хмельничанку Аліну Возну. Дівчинка завжди була допитливою. Пізнання нового й цікавого згодом стало сенсом її життя. Напевно, тому вона обрала нетипову для дівчат спеціальність — економічна кібернетика, яку успішно вивчала в Хмельницькому національному університеті.
Але в точних науках яскрава дівчина не могла повністю розкрити свій творчий потенціал. Аліна Возна зайнялася любительською фотографією та журналістикою. А це заняття якраз для тих, чиє життя вирує.
У 2015 році дівчина натрапила на всеукраїнський конкурс “Памʼятки природи у Вікіпедії”, за умовами якого потрібно було написати статтю про природні перлини України для україномовного розділу загальнодоступної багатомовної онлайн енциклопедії “Вікіпедія”. Хмельничанка, яка любить нові випробування, одразу вирішила взяти участь у цих змаганнях, написала статтю й несподівано для себе виграла. Незабаром її чекала нова перемога, але вже за кращу фотографію на конкурсі “Вікіпедія любить памʼятки”.
“Недарма кажуть, що новачкам щастить. Була вражена своєю перемогою, адже конкуренція була шаленою. Успіх мене настільки окрилив, що почала постійно брати участь у конкурсах. Майже щороку потрапляю до десятки учасників, які сфотографували найбільшу кількість об’єктів природно-заповідного фонду України”, — розповідає Аліна.
Звісно, для того, щоб фотографувати і писати про пам’ятки природи чи історії, потрібно багато знати й подорожувати. Дівчина “підсіла” на свій найбільший наркотик, який додає адреналіну, — мандрівки. Спершу власними силами подорожувала мальовничими куточками Батьківщини, а потім з командою “Вікіпедії” почала їздити світом.
У 2018 та 2019 роках Аліна Возна отримала стипендію на міжнародну конференцію “Вікіманія”, яка щорічно збирає сотні авторів “Вікіпедії” та інших проєктів із усього світу. Два роки тому завдяки власній наполегливості та працьовитості дівчині вдалося побувати в Кейптауні в Південній Африці. Цю подорож мандрівниця називає найдивовижнішою в своєму житті. Особливо запамʼятався скелястий мис неподалік Кейптауна, який омивають Атлантичний та Індійський океани, — Мис Доброї Надії. Названий так тому, що символізував відкриття нового водного шляху до Індії.
Минулоріч дівчина відвідала Стокгольм. З цією подорожжю повʼязаний і найбільший курйоз мандрівок Аліни Возної.
“Пережила великий стрес, коли майже не встигла на літак. У Борисполі на квитку мені позначили неправильний термінал. Це спричинило тривале зʼясування обставин, взагалі могла не полетіти. Ситуацію погіршило ще й те, що наш літак запізнився на 50 хвилин і на посадку виділили дуже мало часу. Так швидко я ще в житті не бігла, як тоді до літака. Не уявляєте, яке це було щастя: вмоститися в пасажирському кріслі й таки злетіти!” — пригадує любителька подорожей.
Також минулоріч Аліна Возна побувала в Естонії. Ця країна причарувала незрівнянною архітектурою та природою.
Відома народна мудрість, що в чужий монастир зі своїм статутом не ходять. Звісно, щоб багато подорожувати країнами, Аліні Возній довелося не лише виграти в конкурсах, а й вивчати мови, особливо англійську, культуру й навіть законодавство різних країн.
“Для мандрівників знання мов — перша необхідність, — зауважує Аліна Возна. — Чим більше їх знаєте, тим далі заїдете. Під час подорожей зустрічаю людей, які знають по п’ять-шість мов, це надихає мене також вивчати іноземні мови. Раджу перед мандрівкою переглянути відео чи перечитати відгуки тих, хто вже бував у країні, яку збираєтеся відвідати”.
Правилом життя Аліни Возної стало також завжди брати з собою фотоапарат. Бо вдвічі цікавіше підкріпити захопливу розповідь вдалою світлиною. Певно, тому дівчина в 2015 році стала кращою авторкою не лише статті для “Вікіпедії”, а й світлини на фотоконкурсі “Вікіпедія любить памʼятки”. А першим конкурсом, де здобула перемогу за кращу фотографію, для дівчини в 2013 році став організований за сприяння міської ради фотоконкурс для початківців та професіоналів “Хмельницький крізь обʼєктив”. Тоді посіла друге місце. У ті роки фотографувала ще на звичайну “мильницю”, але вже робила гарні фото. З 2013 року Аліна Возна — постійна учасниця цього конкурсу. Завжди вигравала призові місця, а в 2016 році навіть нагороджена “Призом міського голови”.
“Минулоріч не брала участі в конкурсі, було мало репортажних світлин про місто. Великі міські події пропустила через мандрівки світом, а будь-які світлини робити не хотілося. Зате цьогоріч обов’язково змагатимусь у фотоконкурсі, який показує красу нашого міста”, — ділиться фотограф-любитель.
Аліна бере участь у багатьох всеукраїнських змаганнях, наприклад, “Вікі любить Землю”, займає призові місця.
“Якщо в мене є мета, намагаюся багато працювати над її реалізацією. Але це не означає, що все встигаю. Просто, чим більше намагаєшся зробити, тим кращим є результат. Щоб досягти багато, починаю з малого. Наприклад, завжди мріяла піднятися на дзвіницю й нещодавно цю мрію здійснила. Кажуть талант — не найголовніше, головне — завзятість. Дуже люблю читати книги, що дає мені змогу дізнатися більше про країни, які відвідую. За це вдячна мамі, яка прищепила мені любов до читання класичної літератури”, — розповідає про себе дівчина.
Крім подорожей та світлин, Аліна Возна займається ще кількома цікавими проєктами. Веде власний відеоблог, має чимало підписників. А більше року тому почала працювати над створенням “Вікіклубу” в нашому місті, співпрацюючи з міською центральною бібліотекою. Це клуб для тих, хто також хоче створювати цікаві статті для “Вікіпедії”, брати участь у конкурсах і подорожувати світом.
“Погодьтеся, нині “Вікіпедія” — один із найпопулярніших сайтів для допитливих. Щодня за інформацією до неї звертаються мільйони людей. Створювати статті для такого проєкту — почесна місія і дуже цікава. Охочих долучитися до цієї справи в місті вже назбиралося чимало. На карантині спілкуємося дистанційно”, — додає Аліна Возна.
Попереду в дівчини — чимало планів. Можливо, місто знову побачить виставку її світлин. Першу кілька років тому презентувала в міській центральній бібліотеці.
Усім ровесникам радить шукати можливостей і в молоді роки брати від життя найкраще. Тоді у старості буде що розповісти внукам.
Ірина Салій