День в календарі

Слово є силою, якщо воно не порожнє

6 червня в Україні професійне свято
відзначають журналісти

Хто першим повідомляє про події в “гарячих точках” та першим дізнається про різні новини та сенсації, курйози, екстремальні ситуації та скоєні злочини? Перед ким широко відчиняються двері високопосадовців, концертні зали, кому розкривають душу частіше, ніж психологам? Хто має право поставити незручне питання чиновнику і може розговорити наймовчазнішого співбесідника? Все це про людину, професія якої — журналіст. Обирають її люди, я б сказала, однієї групи крові, оскільки майже всі мають загострене почуття справедливості, схильність до аналітики, твердий характер, комунікабельність, стресостійкість і сміливість.
З огляду на свій тридцятирічний досвід роботи в ЗМІ, можу сказати, що професія журналіста — найцікавіша з-понад усіх і разом з тим важка і відповідальна. Професія, яка вимагає певного способу життя, певного способу мислення і часто жертовна, бо і робочий день ненормований, і працювати у всі свята доводиться, буває, що допізна і навіть уночі. А ще ризикована.
Пам’ятаєте ситуацію, коли у 2004 році вибухнули артилерійські склади у Новобогданівці? Тоді від керівництва Першого каналу, де на той час я працювала, отримала завдання: пройти на територію військової частини в обхід КПП, щоб показати, чи просто це для зловмисників. Аби далеко не їхати, вибрали Грузевицю, де знаходиться режимний військовий об’єкт. Знайшли місцевого “Сусаніна”, який городами і потаємними доріжками привів нас на територію складів з боєприпасами. Разом з оператором ми фільмували на відеокамеру все, що бачили, і лише через 40 хвилин нас помітив караульний. Скільки тоді з’їхалось правоохоронців з усіх відомств, а командир частини навіть надіслав телеграму вищому керівництву, що затримали диверсантів! Після перевірок та відповідей на запит керівництву каналу нас відпустили десь опівночі. Але редакційне завдання ми виконали і показали, як охороняються об’єкти, на яких зберігаються арсенали зброї.
Було таке, що й шини різали, і автомобіль перекидали, і під кулі потрапляли, і в засідках сиділи не раз, щоб зафільмувати резонансний злочин і довести, хто його скоїв. Так було, до прикладу, в Деражнянському районі, коли нам вдалося піймати на гарячому директорку психоневрологічного пансіонату, яка вивозила пацієнтів на своє обійстя і змушувала їх працювати на власному городі та будівництві, зафільмували, як ця ж директорка тримала хворих людей цілий день у підвалі, а керівництву області показували ремонти їхніх кімнат у цьому пансіонаті.
Всього не розкажеш, але пишу про це, щоб наголосити, що людям з “іншою групою крові” такі навантаження не під силу і вони йдуть з професії. Йдуть, бо не готові кидатись, як Матросов, на амбразури правди і кривди. Йдуть навіть випускники журфаків, які обирали професію часто з міркувань: “я вмію писати твори”, “у мене підвішений язик”, “хочу бути телезіркою чи телеведучим”, а замість романтики зіштовхнулись з суворою реальністю: робота в “полях”, у спеку і мороз, невисока зарплата, при цьому немає ні соціальних гарантій, ні правового захисту, хоча є статті у Кримінальному кодексі про відповідальність за перешкоджання журналістській роботі.
Втім сьогодні журналістика, як і всі галузі, переживає важкі часи. Її реформують і часто до цього докладають руку люди недалекі. Що з того виходить — бачимо наочно. Реформатори практично знищили всі обласні телекомпанії і це тоді, коли телебачення — основне джерело інформації, особливо для старшого покоління, тих, хто живе у невеличких містечках і селах.
Окрім цього, за законом вільні і незалежні ЗМІ насправді залежні від власників-олігархів. Варто лише подивитись, кому належать майже всі центральні телеканали: Пінчукам, Фірташам, Коломойським, Ахметовим, які використовують їх як інструмент для просування власних політичних та економічних інтересів…
А що сьогодні відбувається з друкованими ЗМІ? У всьому світі немає газет, які б не мали державних дотацій, причому незалежно від форми власності. У нас комунальні і державні друковані ЗМІ віднедавна роздержавлені, натомість держава не зробила нічого, щоб вони могли виконувати свою функцію повноцінно.
Розмовляючи зі своєю колегою по телевізійному цеху на Першому телеканалі, яка нині працює у Франції, дізналась, що попри популярність соцмереж, ранок француза, який себе поважає, починається з читання газет. Крім того, Франція оплачує частину коштів за доставку навіть тим виданням, які перебувають у руках мільйонерів. Так само їхні ЗМІ сплачують у десять разів менше ПДВ: не 20 відсотків, а всього 2,1 відсотка. Запитую, чому так? Відповідь мене вразила: держава зацікавлена, щоб громадяни отримували якісну інформацію. До речі, французькі багатії, які мають у власності газети, на редакційну політику жодним чином не впливають. Для чого тоді їм газети, запитую? Колега каже, багатії, вкладаючи власні гроші в газети, сприймають це як своєрідну місію. Ну, і заради позитивного іміджу. А ще у тій же Франції журналісти мають податкові пільги. У голові не вкладається! Бо ж жодних пільг чи дотацій українські газети не мають. Під час роздержавлення навіть пільги на доставку газет, які раніше були, ліквідували. Сьогодні пошта забирає 50 відсотків від вартості передплати. Це — відвертий грабунок серед білого дня! Я вже мовчу про папір, який коштує так само, як у європейських країнах, але поставити ціну за газету два євро (60 гривень), українські газетярі не можуть. Тому доводиться продавати газету за ціною, нижчою собівартості паперу, на якому вона надрукована.
Тож якщо й надалі наша держава вестиме політику здирництва по відношенню до друкованих ЗМІ і не подбає про їхню долю як запоруку свободи слова і демократії, то з часом в Україні просто не буде жодної об’єктивної газети. Залишаться хіба ті, кого з руки годуватимуть олігархи.
Та попри все, хочу привітати всіх колег-журналістів з нашим професійним святом! Наснаги вам і оптимізму. Гуртуймося, бо в цьому наша сила! І, звісно, не забувайте, що слово — потужна зброя. Слово — це сила, якщо воно не порожнє.
Лариса Світловська,
головний редактор
газети “Проскурів”,
заслужений журналіст України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *