Сьогодні Україна відзначає свято, яке об’єднує всіх українців, — День вишиванки. Одягнувши найкращий національний стрій світу з білих, як мрія, полотен, уквітчаних цвітом від Карпат до Донеччини, ми — діти матері-України. На нашу барвисту сорочку задивляються усі народи світу.
Звісно, українців не рахують за принципом ті, хто має вишиванку, бо українець — це генетика, стан душі, безкінечна любов до всього народного, гордість за Батьківщину, жертовність, патріотизм і шана. Але вишита сорочка всім українцям, які розлетілися по світу, як маяк, який повертає їх до своїх коренів. Ті, кого доля занесла в далекі світи, вгледівши земляків у вишиванках, мчать до них, як метелики на світло.
Задуматись тільки, як сиділа українка біля вікна чи на подвір’ї, любувалася квітами й переносила їх на домоткане полотно. Тож бачимо нині на прабабусиних сорочках блакить волошок чи пишноту червоних руж, веселкові кольори мальв чи яскраву простоту маків. А скільки можуть сказати вишивані візерунки, кожен стіжок, як наскельний малюнок — літопис предків!
Археологічні розкопки свідчать, що на теренах України вишиванки існували ще чотири тисячі років до нашої ери. З часом вишивка, якою спершу просто прикрашали одяг, почала урізноманітнюватися різними техніками й стала мистецтвом. Наприклад, скіфи — одні з перших племен, які населяли наші землі з четвертого століття минулої ери, декорували свій одяг технікою стьобання. Мала свої неповторні візерунки й Київська Русь. З тих часів українська вишиванка стала неосяжною глибою історії та мистецтва.
Кожен край вишивав по-своєму. Подільська вишиванка входить до однієї групи з Галичиною, Покуттям, Гуцульщиною, Закарпаттям та Буковиною, де популярна техніка низь, яка полягає у вишиванні зі споду сорочки. Вишивалася низь червоними та чорними нитками з додаванням для оздоби жовтої або зеленої барви. В жіночих сорочках такого типу зазвичай оздоблювалися поли, рукава, дуди (вишивка по зборках), комір і погрудки (дві паралельні поздовжні смуги спереду і ззаду сорочки). В чоловічих безуставкових сорочках переважно вишивали комір та пазуху.
Подільська вишивка приваблювала чимало дослідників. Серед них і хмельницька рукодільниця, колекціонерка стародавніх вишиванок Світлана Делікатна. Мисткиня зазначає, що для вишиванок нашого краю притаманні червоно-чорні тони. На рушниках і сорочках Поділля багато геометричних візерунків.
“Це повʼязано з тим, що наша символіка походить із Трипілля, де майже всі символи геометричні, — каже Світлана Делікатна. — Кожен символ мав насамперед захисну функцію, а вже потім служив окрасою сорочки чи рушника. У подільській сорочці часто зустрічаються ромби, навіть свастика, яка символізує божественні сили природи. Хибно вважати, що основа подільської вишиванки — хрест. Нерідко в нас зустрічаються гладь і литва. Загалом в українській вишивці до 320 різновидів стіжків”.
Велике значення має й те, хто вишивав сорочку чи рушник, яка енергетика йшла при цьому. Зазвичай сорочки шили та оздоблювали незаміжні дівчата. Нашити їх мали цілу скриню, бо у заміжжі вже не буде стільки часу на вишивання. Вони служили дівчатам за придане. Шили сорочки дівчата універсальних розмірів, обов’язково додільні, бо мали носити їх і під час вагітності, інколи й до старості. Виявляється, не можна наносити вишивку на сорочку, де заманеться. Вишивали подільські візерунки зазвичай по рукаву, а ще на комірі. Вишивка на комірі ховала душу від усього лихого. Звісно, святкова сорочка була вишита щедріше, ніж буденна.
Характерною особливістю корінних подільських сорочок є вишиті на грудях та часто й на спині поздовжні смуги, які бувають розбиті на окремі геометричні мотиви. Поли сорочок майже не вишивалися. Колір низинки переважно чорний або червоний і чорний. Використовувались ще червоний та жовтий для оздоблення основного чорного тла. І не завжди червоний та чорний кольори означали любов і журбу. Червоний вважався кольором стихії вогню, сонця, а також означав красу. Чорний колір на подільських вишиванках означав родючість землі, символізував добробут і успішність.
У сорочці основним був “полик”. На Поділлі “полик” (верх рукава 12-20 см) розшивався суцільною широкою смугою поперек рукава геометричним орнаментом у вигляді мозаїки.
Типовими швами є мережка “павучками”, якою примережують вставки на рукави, клинці. Використовується і кольорова мережка — “шабак”.
Чоловічі сорочки на Поділлі існували двох видів: “до уставки” і тунікоподібні з високим стоячим коміром. В тунікоподібних сорочках вишиваються коміри, пазухи, краї рукавів та всі шви. Шилися вишиванки навіть до спеціальних народних танців, наприклад, народний танець “Горлиця” дівчата-українки танцювали в вишиванках з широкими рукавами, які імітували крила птахів.
Нині вишиванка — не просто українська реліквія, чимало вітчизняних дизайнерів беруть її за основу виготовлення сучасних модних вбрань. Колоритні сорочки виготовляють чимало підприємців і нашого міста. Одягати вишиванку дійсно стало модно.
У Хмельницькому є й хмельницька унікальна багатошарова вишивка, яку вигадала заслужений майстер народної творчості України, золота голка України Ніна Гончарук. Її вишивки подаровані багатьом відомим українцям та гостям з-за кордону. Хмельницький — єдине місто, яке має світлицю Ніни Гончарук, де зібрано її дивовижної краси вишивки та картини.
Вишиванка не пережиток, національний стрій відновлює молодь. Саме молодь, студенти Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, й започаткувала в 2006 році Всеукраїнський день вишиванки. Це була ідея юної активістки Лесі Воронюк. У нашому місті відзначення свята у 2015 році перейняв Хмельницький національний університет. Найактивнішою учасницею організованих міських акцій була тоді голова студентського самоврядування, нині голова молодіжної громадської ради Анастасія Козак. Студенти заохочували хмельничан утворювати живу вишиванку. За кількістю учасників акцій до Дня вишиванки навіть встановлювали всеукраїнські рекорди. А минулоріч до Дня вишиванки навіть одягли в національний стрій немовлят міського перинатального центру, бо нація починається з колиски.
Цьогоріч через карантин у День вишиванки молоді хмельницькі активісти закликають примкнути до всеукраїнської акції у соціальних мережах “День вишиванки — день родоводу”. Метою акції є згадати свій родовід, помістивши світлини родичів у родинному дереві Інтернету.
А Молодіжний центр до Дня вишиванки організував Інтернет-розіграш вишиваної сорочки в авторській техніці молодої хмельницької майстрині.
…Здавна в Україні існував звичай одягати нову вишиванку на чисте тіло і з чистими помислами. Так і сьогодні, одягаючи вишиванку, маємо очиститися, пробудити в собі непереборний дух українця, любов до країни, де народилися. Інакше одягати вишиванку не потрібно. Має пасувати не лише до лиця, а й до наших українських душ.
Ірина Салій