Споживач

Тут і обрахують, і нахамлять

Написати цю статтю змусив прикрий випадок, який стався одразу з двома хмельничанками. Декілька місяців тому до редакції звернулася жінка і розповіла про ситуацію, що сталася з нею в невеличкій продуктовій крамничці на проспекті Миру, що на зупинці “Будинок друку”. Її в цьому магазині обрахували на 20 гривень буквально на голому місці. Каже, купила шість мандаринок, пляшку пепсі, три яблука і шоколадку. Коли ж попросила продавчиню ще раз перерахувати її покупку, то молода дівчина озвучила ту ж суму. Тоді жінка почала сама перераховувати на телефонному калькуляторі свій кошик і лише після цього продавчиня, переваживши мандарини та яблука, визнала свою провину, але при цьому навіть не вибачилася. Жінка вирішила більше не ходити до цієї крамниці, але через місяць, коли була інша зміна, знову зайшла, бо ж таки зручно, коли їдеш на роботу, забігти до магазину, що буквально на зупинці громадського транспорту. Сума покупки склала всього 20 гривень (стік кави і круасан). Цього разу вона розрахувалась банківською карткою. Та коли отримала чек, побачила там іншу суму — 59 гривень. Продавчиня виправдалася тим, що заклопотана.
І буквально днями нам зателефонувала інша хмельничанка. На наш подив, скарга стосувалася тієї ж крамнички на проспекті Миру. Жінка розповіла іншу, але досить пікантну історію. Каже, хотіла поповнити мобільний телефон — у магазинчику цьому є термінал, але мала 500 гривень однією купюрою. Тож попросила продавчиню розміняти гроші.
“Не хочу”, — відповіла маленька на зріст продавчиня. Жінка не стала сперечатися, бо ж таки дійсно ніхто не зобов’язаний розмінювати гроші, так вона собі подумала. Перейшла дорогу і в кіоску м’ясних продуктів їй “розбили” ті 500 гривень. Повернувшись знову до тієї ж крамниці, поповнила мобільний і вирішила купити жуйку, але продавчиня, щось переглядаючи у своєму телефоні, не піднімаючи очей, сказала, що решти зі 100 гривень у неї немає. Нерви в жінки здали і вона попросила книгу скарг. Та їй сказали, що такої вже давно не існує. Більше того, продавчиня почала кричати і насамкінець обізвала скандалісткою. Жінка, не знаючи, куди їй звернутись, зателефонувала нам.
Дуже шкода, але насправді вплинути на хамство продавців важко, бо всі митарства лише завдадуть людині зайвого клопоту, а в результаті ніхто навіть не пожурить такого продавця, який обраховує чи дозволяє поводитися так, наче в нього щось просять, а не купують. Звісно, все залежить від власника магазину і, якщо його наймані працівники себе ведуть не ввічливо, то це характеризує більше його, а не продавчинь. До речі, з нами продавчині в цьому магазині також вели себе зухвало. Кажуть, покупець має мати дрібні гроші, коли йде до магазину, і щоб його не обраховували, рахувати сам. А коли ми попросили показати дозвіл на випікання курей, які лежать відкритими на прилавку, припадаючи пилом (і це тоді, коли коронавірус лютує у світі і де ж наші санітарні служби?), продавчині пустили в хід словесну артилерію.
Втім такі випадки непоодинокі. Тож ми вирішили провести опитування і дізнатися, чи стикались містяни з хамством продавців. Про своє ставлення до цього явища розповіли понад 300 людей. Багато це чи мало? Якщо вважати, що опитування проводилось лише впродовж тижня, то, як мінімум, 300 разів продавці нахамили покупцям. А це означає, що за роки незалежності ми й досі не можемо спекатись того “совка” з продавчинями, які ліниво кидають на прилавок тобі булку хліба чи шматок ковбаси, не дружать з математикою, а на питання: чи свіжий товар і який у нього термін придатності, починають міряти тебе з ніг до голови та ще й гостре слівце кинуть, вважаючи людей по інший бік прилавку мало не класовим ворогом.
То як же реагують хмельницькі покупці на неадекватних продавців?
Майже 32 відсотки опитаних ніяк не реагують на приниження, мовчки йдуть з магазину і більше до цієї торгової точки не повертаються.
34,3% опитаних відплачують продавцям тією ж монетою.
11,9% викликають менеджера, якщо такий є, або телефонують власнику. Щоправда, чують у телефон те ж хамство, але вбране дещо в культурніший “одяг”.
5,7% реагують на хамовитих продавців з гумором, стараючись не псувати собі нерви, але повертатись до цієї торговельної точки також не мають бажання.
5,5% опитаних готові захищати себе навіть із застосуванням фізичної сили.
4,7% опитаних мовчки вимагають книгу скарг і фіксують у ній свої враження від відвідування магазину.
І лише 1,6% опитаних звертаються до організації з захисту прав споживачів, щоб приватний підприємець навчив своїх найманих працівників правилам етикету.
Однак мусимо визнати, що шукати захисту від відвертого хамства у закладах торгівлі — це марна справа. Служби захисту споживачів уже не існує. Її функції взяла на себе Держпродспоживслужба, яка навряд чи буде розбиратися з вашою скаргою. До речі, торік уряд скасував обов’язкове ведення в закладах торгівлі й книги скарг та пропозицій. Тримати на видному місці таку книгу підприємцю, який хоче мати зв’язок зі споживачем, ніхто не забороняє, але штрафів за те, що в нього її немає, він уже не платить. До суду також дорога закрита, адже сума судового збору досить велика, а рішення не завжди може бути на вашу користь, бо довести такі факти важко. Я вже мовчу про витрачені час та нерви. Краще й справді ніколи не переступати поріг магазина, в якому вас образили, обрахували, продали неякісний товар. Можливо, саме таким чином вдасться навчити продавчинь і продавців бути уважними до покупців.
Заради справедливості скажу, що доброзичливі працівники прилавку є і їх більше.

Лариса Лазаренко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *