Для мене майдан почався задовго до 2013-ого. Він був маленькою трибуною, з якої ми доносили інформацію про злочини чиновників, махінації керівників підприємств, показували схеми, за якими відмиваються бюджетні гроші та грабують інвалідів, сільські школи, в яких на голови дітей падає стеля і які йдуть на навчання, долаючи пішки десятки кілометрів, як вмирають люди в селах, бо доїхати навіть до райцентру нічим, і багато іншого. Щоправда, відсотків 40 таких матеріалів Перший Національний, де я працювала власним кореспондентом, у нас не брав. Мені відверто казали: “А зачем тебе это?” До речі, більшість на Національному тоді та й зараз розмовляють російською. За Януковича-Азарова була інша відповідь: “Ты что не знаешь, что у нас в стране все хорошо?” Тоді “неугодні” матеріали ми надсилали на інші телеканали. Та навіть ті сюжети, які вдавалося пропихнути, викликали невдоволення обласних чиновників.
Тож за якийсь тиждень до Майдану мені зателефонували зі столичної редакції і повідомили, що до нас їде керівництво каналу. А вже наступного ранку від уже покійного Олександра Боля, мого безпосереднього керівника, дізналася, що є вказівка з Банкової прибрати з ефіру Світловську, мовляв, скільки можна ганьбити владу Януковича. Якщо чесно, я навіть не здивувалась. І це насторожило Олександра Боля. Будучи досвідченим журналістом і людиною надзвичайно інтелігентною, він почав здалеку, мовляв, ми не можемо тебе звільнити і ти нас насправді влаштовуєш, бо матеріали з Хмельниччини рейтингові, але, якщо ми не виконаємо розпорядження, то піде з посади Олександр Пантелеймонов, гендиректор НТКУ. Ще делікатніше мій керівник сказав, що навіть знайшли на моє місце журналістку, яка працює в штабі Партії регіонів і декілька разів на місяць має “засвітитись” на каналі. Взамін запропонували відпочивати, отримуючи зарплату, а на каналі всі знатимуть, що я працюю над якимось складним проєктом і сюжетів не робитиму, а потім якось буде.
Потім, буквально за тиждень, почався справжній Майдан. І ми з оператором Олександром Саричевим без вагань зняли з мікрофона набалдашник з позначкою Перший Національний і почали працювати, передаючи інформацію з Хмельницького майдану на найбільш демократичний і безцензурний на той час канал — ТВі (Перший Національний не брав жодного сюжету). Працювали цілодобово, без гонорарів.Тоді ми, як і всі, хто вийшов на мирний протест за європейські цінності: свободу слова, верховенство права, журналістику без цензури і кордонів хотіли змін, щоб не бути рабами на своїй землі, хоча й розуміли, що без крові Янукович булаву не віддасть. Так воно й сталося. Та все ж Революція гідності об’єднала українців, незалежно від віку, статі й статусу, розбудила в нас почуття патріотизму і довела, що, лише об’єднавшись, ми сильні, але про це варто не забувати й зараз, коли нас вкотре намагаються затягнути в ярмо.

Лариса Світловська