На водах Південного Бугу виховувалось не одне покоління хмельницьких веслярів, котрі прославили не лише місто, а й країну. Нині веслування на байдарках та каное не втрачає популярності, спорт приваблює нову зміну вихованців. Серед перспективних веслярів — майстер спорту двадцятирічний Віталій Навойтко. Звання отримав цьогоріч після вдалого виступу на командних змаганнях у Полтаві, де веслував у байдарці-четвірці. Поки це найбільше досягнення спортсмена, в якого понад 20 медалей та кубків.
Нині юнак освоює кібербезпеку у Хмельницькому національному університеті.
Займатися веслуванням хлопець почав у 10 років. Каже, цей вид спорту йому подобається, відколи себе памʼятає. А ще у веслувальниці хмельницької команди подалася його перша дитяча любов, от і прохав слізно маму, щоб його теж відвела до тренера, в якого займалася дівчинка.
Каже, діти починають веслувати й значно раніше, навіть з восьми років, це дає ще кращі результати на змаганнях.
“Дехто з батьків бідкається, що діти займаються на воді в холодну пору року, переживають, щоб дитина не пірнула в воду, — каже Віталій Навойтко. — З власного досвіду скажу, що веслування — найменш травматичний вид спорту. Максимум больових відчуттів — крепатура. Діти до 16 років не виходять на воду без рятувальних жилетів. Для юних веслярів тренери інколи замінюють заняття на вулиці на уроки в залі. Тих, хто не вміє плавати, вчать. Спорт загартовує — рідше хворію на застуду”.
Останніх два роки весляр займається в ДЮСШ №2, тренування на воді відбуваються на Південному Бузі.
Для веслування потрібна повноцінна фізична підготовка, тому заняття спортом не обмежуються лише засвоєнням веслувальної техніки. Весляр працює зі штангою в спортзалі, бігає по десять кілометрів, а взимку займається лижним спортом. Тобто гартує здоровʼя та розвиває тіло.
“Завдяки спорту не маю шкідливих звичок, спорт дисциплінує. Дуже важко гребти курцю, сповільнюється дихання, а тому швидко втомлюєшся, виснажуєшся”, — каже Віталій.
Взимку, коли Південний Буг замерзає, хмельницька команда веслярів їздить тренуватися на Львівщину, в Добротвір. Заняття відбуваються на тамтешній електростанції. Кілька разів на рік там відбуваються й збори веслярів, тривають вони по два-три тижні.
Вдосконалюють техніку й тренуються веслярі також і в спеціальному залі спортивної школи.
З двох видів спортивного веслування (на каное та байдарках) Віталій обрав байдарку, де команда веслує з двох боків, сидячи. В каное ж веслують з одного боку, стоячи на коліні.
Нині Віталій Навойтко веслує на байдарці-двійці разом з напарником та в байдарці-четвірці з трьома. Каже, в команді можуть бути люди різного віку, головне, щоб веслували на одному рівні майстерності, чітко, навіть повороти корпусу тіла слід робити синхронно.
На змаганнях у Полтаві, наприклад, веслував з двома ровесниками та з тренером, якому 32 роки.
“В командній греблі кожен однаково відповідальний за результат. Швидкість судна залежить від єдності команди, маємо бути єдиним цілим”, — зазначає спортсмен.
Цікаво, що в цьому виді спорту не фіксуються чіткі світові рекорди, лише загальний результат, адже швидкість, успіхи веслувальника залежать від погодних умов, стану водоймища. Існують, звісно, міжнародні стандарти, яким має бути водний канал, на якому змагаються, але багато залежить від випадку. Якщо на змаганнях швидкість вітру більша двох метрів за секунду, результати веслування можуть не зарахувати, адже вітер жене судно і розгойдує його.
Стати учасником міжнародних змагань з греблі — нині найбільша мрія Віталія Навойтка. Для цього потрібно регулярно показувати високі результати на всеукраїнських змаганнях.
Тому Віталій постійно активно тренується. Два роки його тренерами є досвідчені титуловані веслярі Віктор Флерчук та Олексій Сливінський.
Звання майстра спорту — лише етап до заповітної мрії. Наступний — перемога на Чемпіонаті України.
“Цьогоріч не потрапили в трійку кращих команд, — бідкається Віталій, — не вистачило долі секунди. Це сантиметрів десять човна. Виступали з напарником на дистанції 200 метрів, яку здолали за 35 секунд”.
Наступні змагання відбудуться в квітні. Спортсмен чекає канікул у виші, коли можна буде більше часу присвятити веслуванню. Каже, з дитинства, коли тільки почав займатися, привчився жити за чітким графіком, правильно розподіляти час на навчання й тренування. Нині доводиться відводити години ще й на підробіток.
Прикладом у веслуванні для Віталія Навойтка є олімпійський чемпіон, хмельничанин Сергій Нагорний, а також його тренери.
“Дехто хибно вважає, що в невеликому місті, як-от Хмельницький, у веслуванні нічого не досягнеш. Когось такі слова навіть збивають зі шляху, але мене це навпаки мотивує. Усе залежить від цілеспрямованості й наполегливості спортсмена. Історія свідчить, що у нашому місті є веслувальники світового рівня”, — зазначає хлопець. Переймається лишень, що тренуватись часто доводиться на старих суднах, деякі старші за нього.
В кінці року на команду веслярів Віталія Навойтка чекають короткі канікули, зменшення навантажень.
“Буває, в пору відпочинку між змаганнями мандруємо Південним Бугом чи іншими річками, де тренуємося. Це дуже приємний відпочинок”, — додає Віталій.
Вік для весляра не має значення. Тренер Віталія, наприклад, посів перше місце на чемпіонаті світу по дракону (вид веслування, який стрімко розвивається в Україні).
В році, що минає, Хмельницький отримав свій перший човен дракон, розрахований на 10-20 осіб. Це досить чудернацьке судно, яке походить з Китаю, нагадує поєднання байдарки з каное.
Популярнішими стають змішані команди веслярів, де в човнах плавають хлопці та дівчата. Такі види греблі зʼявляються на міжнародних змаганнях.
Щоб виграти, спортсмени часто вигадують певні прикмети. Віталій Навойтко, наприклад, не фотографується зі своїми медалями. А ще, каже, розповсюджена прикмета веслярів — не переступати через човен, бо програєш. Словом, хто в що вірить, попри все, радить більше зосереджуватися на тренуваннях.
Ірина Салій