Від першої особи

З роками місто молодіє

У Хмельницькому — нетиповий мер. Хоча б тому, що молодий, не колекціонує яхти, їздить на ровері, разом з містянами бере участь у спортивних марафонах та велозабігах, грає у футбол і навіть має свою сімейну міні-футбольну команду, влаштовуючи на вихідних у своєму дворі спортивні матчі. Каже, що хоче зруйнувати вибудовану роками стіну між громадою й владою, ставши першим мером міста, відкритим до спілкування. П’є каву лише вранці і вдома, цінує креативні ідеї та багато працює. Його робочий день триває до 12 годин, а часом і більше. Вважає, що хороший керівник має бути стратегом, котрий бачить розвиток міста на 10-20-30 років уперед.
Наша розмова з Олександром Симчишиним відбулася напередодні Дня міста, тож про Хмельницький, його життя, успіхи та перспективу, як кажуть, з перших вуст.

— Насправді час заснування нашого міста не відомий. Перша письмова згадка про нього з’явилась у 1431 році. Водночас з кожним роком воно стає молодшим, сучаснішим і прогресивнішим. І це, мабуть, закономірно.
— Історично місто стає старшим, йому цьогоріч 588, але ми намагаємося його робити молодшим завдяки будівництву, створенню об’єктів соціальної, освітньої, транспортної інфраструктури. Ми його, так би мовити, максимально омолоджуємо. Те, що вже старше, ремонтуємо, бо хочемо робити місто сучасним і так має бути завжди, скільки б місту не було років. Ми намагаємось встигати за трендами, багато в чому випереджати їх і диктувати свою моду, особливо коли ми говоримо про Україну. І недарма нас часто визнають кращими. Так, днями Хмельницький визнаний найуспішнішим екологічним містом в Україні. У День міста ми (єдині в Україні!) отримаємо престижну нагороду від Ради Європи — Почесний Знак. Нагорода вже в Хмельницькому і чекає тільки офіційного вручення. Для нас вона дуже важлива, адже головний критерій оцінки — відповідність ідеалам Європи в усіх напрямках, тобто динаміка розвитку, швидкість змін, відкритість влади, дотримання принципів забезпечення інтересів мешканців. Ще хотів би наголосити, що Хмельницький є одним із небагатьох міст, де народжуваність перевищує смертність. І це також свідчить, що наше місто з кожним роком стає молодшим. Хмельничани вдихають у нього нове життя.

— І не лише хмельничани. Я так розумію?
— Так. Місто, безумовно, має перспективу, бо активно розбудовується. Ми почали будувати нові дитячі садки. Тож дуже багато людей приїжджають до нас з навколишніх райцентрів, бо знають, що саме в Хмельницькому вони матимуть роботу, розвиватимуть власний бізнес, влаштують дитину в сучасний, комфортний дитячий садок. Зважаючи на те, що Хмельницький динамічно розвивається, охочих жити тут дуже багато.

— Сьогодні Хмельницький називають європейським містом. Так, зокрема, вважає й молодь діаспори, з якою мені довелось спілкуватись на Міжнародному форумі української молоді діаспори, що проходив нещодавно в нашому місті. Як вдається будувати Європу в окремому обласному центрі?
— Ми власне ніколи не гналися будувати в себе Європу, тому що Європа — дуже різна. Під час закордонних робочих поїздок ми обов’язково знаходимо час, щоб самостійно відвідати непопулярні місця, аби реально побачити проблеми, а не лише головну вулицю. І вони дійсно є, зокрема в комунальній сфері. Ми маємо будувати успішне, сучасне українське місто, в якому хотілося б жити і, як кажуть, віку доживати.

— Чи є взагалі якийсь рецепт зробити своє місто кращим?
— Рецепт простий: зруйнувати стіну, яка дуже часто існує між громадою і владою. Ми це зробили. Це елементарно видно по вільному доступу в органи міського самоврядування. От ви, наприклад, заходите в міську раду. В нас немає бар’єрів, турнікетів, вхід вільний. Це вже є перший прояв того, що людина вільно може зайти поспілкуватися.

— Будь-яка людина?
— Будь-яка. Звичайно, якщо вона хочете вирішити якусь глобальну проблему, треба попередньо записатися. Але якщо якесь гаряче питання, де порушені її права, вона може негайно сигналізувати про це.

— Ну, і, мабуть, багато залежить від команди?
— Є потужна команда однодумців. Це люди, які вірять у те, що можна побудувати успішне місто і задля цього дуже багато працюють, бо ми любимо своє місто. Це найбільший скарб, який маємо залишити своїм нащадкам. Щоб через багато років вони сказали: “Це наше місто! Дякуємо Богу і людям, які його розбудовували”.

— Чи змінився ваш погляд на місто після того, як стали мером?
— Звичайно. Як кажуть, місце сидіння визначає точку зору. І це правда. Коли ти звичайний мешканець, то бачиш його під одним кутом, коли депутат міськради, ти вже знаєш про певні проблеми, а коли ти міський голова, то знаєш усе до дрібниць. Я намагаюся бачити якомога більше позитивних речей і визначити, де є потенціал для подальшого розвитку. Тому не хочу, щоб ми жили сьогоднішнім днем і тішились, що, наприклад, поклали кілометр асфальту. Зробили хорошу насправді справу, але це лише одна з поточних проблем.
Треба бачити місто в перспективі. В нас є стратегія його розвитку до 2025 року, де визначені пріоритети для розвитку бізнесу, промисловості тощо. Але комунальні проблеми вирішувати треба, бо від якісної роботи комунальних служб, їх щоденної праці залежить дуже багато. В будні і свята, коли всі відпочивають, ми забезпечуємо функціонування міста і це дуже важка й відповідальна робота. І знову ж таки нам це вдається. Окрім того, вдається вкладати й величезний ресурс у розвиток цих служб.

— Не часто, але ж доводиться чути, що, мовляв, теперішня влада робить багато фасадних робіт: вазони вішають, фонтани встановлюють…
— І вазони потрібні, і фонтани, і нові сквери, адже ми створюємо обличчя міста. Якщо обличчя привабливе, то інвестор приїжджає, і турист приїжджає, а якщо місто сіре, нецікаве, хто сюди приїде? Фасад має бути в будь-якому випадку, але начинка, серединка — не менш важлива. Якщо взяти тільки три найбільші комунальні підприємства міста: водоканал і два теплопостачальні, то за три роки туди вкладено 217 мільйонів гривень і це без Чернелівського водогону. В цьому році буде ще плюс 16 мільйонів. Нові тролейбуси для “Електротрансу” — це майже півмільярда гривень, тоді як вазончики — це лише 200 тисяч.

— А звідки такі гроші?
— Дуже часто люди говорять про те, що завдання міської влади, міського голови — ефективно управляти видатками, бо є кошти платників податків і влада має ними ефективно розпоряджатись. Але треба розуміти, що це тільки одна з функцій влади, тому що податки платились у всі часи. Тобто ефективність влади вимірюється не тільки якісним розподілом видатків, а й наповненням дохідної частини. Ми почaли прaцювaти нaд якісним менеджментом міської рaди, перебудовою системи упрaвління. Ухвaлено комплексну стрaтегію розвитку містa, якa дaлa змогу ефективніше вирішувати проблеми. Ми навчились заробляти кошти. І я хотів би, щоб платники податків розуміли, що ми не тільки банально розпоряджаємось тим, що нам заплатили, ми заробляємо. Як? Через оперативне управління фінансами. Завдяки цьому ми за останні роки вже заробили 70 мільйонів гривень. Це те, що могла робити будь-яка влада, але не робила цього. Ми з 2016 року почали суттєво поповнювати бюджет за рахунок вміння оперувати грішми, коли на грошах заробляються гроші. До прикладу, торік здійснено 368 фінансових операцій. Крім того, ми задіяли суттєві резерви щодо пайової участі у розвитку інфраструктури міста. І якщо порівняти, як заробляли до нас, то, наприклад, раніше в бюджет потрапляло 6 млн. грн. пайової участі, тоді як у 2018 році ми отримали 22 млн. грн. І це при тому, що кількість зданих квадратних метрів житла була однаковою, навіть нині трохи менше.
Також нам вдалося суттєво наповнити бюджет за рахунок земельних ділянок без правоустановчих документів. Ми вже майже завершуємо інвентаризацію землі. Це дало нам отримати торік 3,6 мільйона гривень до бюджету. Попередня влада найбільше заробила на цьому лише 36 тисяч гривень. Цього року ми вже маємо до трьох мільйонів і за підсумками року десь вийдемо на 3,2-3,5 млн. грн. Плюс нові робочі місця, сприяння інвесторам. До речі, якщо у 2015 році в Хмельницькому було 78 тисяч найманих робітників, то нині 93 тисячі. Це плюс 15 (!) тисяч нових робочих місць або виведених з тіні. А з кожного робочого місця ми отримуємо податок на доходи фізичних осіб, які надходять з нашої з вами зарплати, а не напівміфічної децентралізації.

—Туристи їдуть до Одеси, там море, курорти, до Львова — там архітектура, пам’ятки… І до нас їдуть!
— Їдуть, бо ми стаємо цікавими, ми задаємо тон, ми на слуху не лише в Україні, ми ростемо в рейтингах, ми починаємо зацікавлювати людей. Я це відчуваю навіть на всеукраїнських заходах, коли підходять журналісти, експерти, громадські активісти всеукраїнського рівня і кажуть: “Ну, Хмельницький, ну, ви даєте!” Ми стаємо цікавими. А коли є зацікавленість, людина хоче сюди приїхати: хтось — на форум, хтось — на різдвяний ярмарок, хтось — перейняти досвід. Єдиний мінус, який нам сьогодні шкодить, — це відсутність аеропорту. Багато потужних інвесторів це стримує. Але навіть попри це інвестиційний клімат Хмельницького привабливий.
Плюс ми активно фестивалимо. Вважаю, що кожні 52 вікенди в році місто має мати розважальні заходи, концерти, спортивні змагання, фестивалі, дискотеки… Це спонукає людей вийти з дому і вдихнути атмосферу позитиву. Місто живе, а не існує. Тому й їдуть, тому й діти народжуються, тому й продуктивність праці збільшується.

— В нашому місті ремонтують дороги, двори, будують спортмайданчики. Попри те, що ремонти киплять, є незадоволені?
— Є, звичайно. Потрібно розуміти, що немає чарівної палички в міського голови, щоб зробити 432 кілометри доріг одночасно чи кількасот дворів одночасно відремонтувати, побудувати садочки чи відремонтувати відділення у лікарнях, які не ремонтувались 30-40 років. І це дуже сумно, бо мало робитися завжди. І ми це нині надолужуємо, причому в усіх сферах. Маємо план і чітко його дотримуємося. Так, у рік робимо 25-30 дворів — крутих, нових дворів, але це тільки 30 у рік. Бо, крім дворів, ремонтуємо лікарні, школи, дороги, туалети, спортмайданчики… Тобто кожній галузі приділяємо увагу, але активність породжує незадоволеність. Наприклад, коли я ділюсь інформацією про ремонти в соц-мережах, то 30 відсотків пишуть: а наша вулиця, а наша школа? Дасть Бог, руки дійдуть до всіх: і до найдальшої вулиці в Лезневому і в Гречанах.

— Маєте якусь заповітну мрію?
— Це навіть не мрія, це реальність, яку потрібно втілити. Маємо побудувати Палац спорту. Як людині, яка займалася спортом, мені соромно, що хмельницьким командам доводиться приймати суперників у найгірших спортзалах. Коли ми вперше в історії подільського спорту грали в єврокубках і не змогли в Хмельницькому прийняти команду з Норвегії, а мусили їхати в інше місто — це соромно. Нині ми швидкими темпами будуємо Палац спорту. Інша мрія — збудувати сміттєпереробний завод. Ми багато зусиль доклали для цього і до 2022 року маємо його збудувати. Думаю, нам усе вдасться.
Дуже хочу, щоб ми запустили індустріальний парк. Буду задоволений, коли у сучасній промисловій зоні працюватимуть 3-4 тисячі людей, платитимуться податки і наповнюватиметься міський бюджет.
Хочу, щоб Хмельницький був містом, з якого не хотілось виїжджати, а тільки приїжджати. Думаю, ми таке місто обов’язково зробимо. Мaємо колосaльний потенціaл тa безмежну любов до землі, нa якій живемо. Якщо кожен прaцювaтиме нa повну віддaчу нa своєму місці, результaт не зaбaриться і Хмельницький й надалі буде щодня новий!

— Дякую за розмову.

Лариса Світловська

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *