На вітрилах душ розсікають повітря прудкими колесами байкери. Їхній зліт — завжди видовище, за яким спостерігаєш, затамувавши подих. Зазвичай байкери гуртуються у великих містах. Понад десять років тому цей рух зародився й у Хмельницькому, де нині існують різні мотоклуби та школи. Детальніше про це та всі принади їзди на мотоциклі наша розмова з лідером міського байк-клубу “Mad Brothers MFC” Борисом Таращаном на прізвисько Боб.
— Борисе, коли ви вперше сіли за кермо мотоцикла?
— У 15 років (нині мені 30). З дитинства був у колі байкерів, бо це у нас сімейне хобі. Профі байкер з сорокарічним стажем — мій батько. У своїх 60 він розсікає на двоколісному світом, бо вважає байк однією з пілюль для вічної молодості. Тож любов до мотоциклів у мене в генах. У міський моторух влився приблизно 10 років тому. На той час у мене був невеличкий мотоцикл, на якому з друзями просто каталися містом.
— Як виник ваш клуб “Mad Brothers MFC”?
— Разом з однодумцями захотілося вивести хмельницьке байкерство на інший рівень. Три рому тому створили клуб мотоциклістів. До нас були ще клуби, але іншого спрямування. Нині єднаємо хмельницьких байкерів зі світом, допомагаємо з придбанням та ремонтом мототранспорту. Головна наша мета, щоб люди, які придбали мотоцикл, знали, як підбирати техніку, слідкувати за нею, безпечно їздити тощо. Організовуємо різноманітні байк-шоу, беремо участь у фестивалях, їздимо на байках країнами світу, де нас уже добре знають. Вважаємо, що наш клуб доклав чимало зусиль, щоб кількість хмельницьких байкерів останнім часом значно зросла, особливо серед молоді. Якщо років п’ять тому колона з 50 байкерів у нас когось дивувала, то тепер збираємо по 200-250 мотоциклістів. За моїми спостереженнями, останніх три-чотири роки в місті спостерігається й збільшення кількості класної мототехніки.
Зазначу, що клуб “Mad Brothers MFC” — тільки для чоловіків. Їзді на байку навчив і дружину, нині вона знає все про мотоцикли. Навіть чотирирічний син уже тягнеться до керма.
— Для байкера мотоцикл — і друг, і засіб пересування, і спосіб побачити світ. Похваліться своїм нинішнім “залізним конем”.
— У мене їх два. Справжньому байкеру одного двоколісного завжди не вистачає. Крім того, універсального мотоцикла не буває. Є спеціальні для далеких подорожей, бездоріжжя, спортивні, міські тощо.
Два моїх байки — для звичайних доріг, від їзди на них отримую справжнє задоволення. Перший байк — суто для далеких мандрівок. Його потужність — 180 кінських сил, що навіть більше, ніж у деяких автомобілів, обʼєм двигуна — 1400 кубічних сантиметрів. Цей мотоцикл класу спорттуризм, майже як автомобіль, з підігрівом керма, іншими функціями, щоб не втомлюватися в дорозі. У ньому можна розмістити всі свої валізи. Дехто намагається обігнати нас, коли їдемо на такому потужному транспорті, але це марна справа і дуже небезпечна! Як і їздити на ньому, потрібен досвід, для новачків спершу слід “осідлати” менший, простіший байк. Другий мотоцикл — суто для міста, класу суперспорт. Він повністю перероблений мною за півроку. З рідних деталей у ньому лише двигун і рама.
— У нашому місті можна придбати класний байк?
— Так, але здебільшого на вторинному ринку. Колись у місті був мотосалон, але його, на жаль, закрили через нерентабельність. Людям нині не вистачає коштів на професійний новий транспорт. Класний байк можна придбати у дилерських компаніях за 10-40 тисяч доларів. Сучасні байки доповнені круїз-контролем, датчиками стабілізації, які дозволяють водію навіть не тримати баланс. Хорошим мотоциклом можна проїхати 200-300 кілометрів без заправки. Нині є вже байки на електродвигунах, з різними еко-функціями…
— У Хмельницькому є, де обʼїздити байк?
— На жаль, не вистачає трас (треків). Це стосується не лише нашого міста, а й України в цілому. Якщо організовуємо зліт байкерів, попереджаємо громадськість заздалегідь, щоб перекрити дороги для безпеки. Нещодавно до нас приїжджали польські байкери. Коли показували їм наш Кам’янець-Подільський, гості змушені були залишати свої байки у Хмельницькому і добиратися туди автобусом, а все тому, що погані дороги.
— Зліти байкерів у стародавніх містах не руйнують історичні пам’ятки?
— Якщо взяти той же Кам’янець-Подільський, то, звісно, у фортецю ми не заїжджаємо, курсуємо лише вулицями міста. Ми ж не вандали, навпаки, за збереження історичної національної спадщини та її популяризацію серед іноземців.
— Як воно подорожувати на байку світом?
— Дуже класно! Їздимо у далекі подорожі раз на рік. Торік об’їздили на байках 14 країн. Дорогою гостювали у польському місті Лодзь. Захопливою була подорож до туристичних мекк Румунії. В подорожах Європою радує гостинність тамтешніх мешканців, зокрема самих байкерів. Приємно згадати, як у Будапешті, коли шукали автомийку, нас запримітив чоловік на мопеді і взявся допомагати. Згодом виявилося, що він теж високласний байкер, і мопед — це тільки вершина його колекції крутих двоколісних, яку він нам радо показав. А ще потішили несподіваним теплим прийомом байкери у хорватському місті Спліт, запросивши нас у свою байкерську барлогу. Нині ми — добрі друзі.
Подорожуючи, завжди знімаємо відео на згадку.
— Скільки найбільше часу пробули за кермом?
— Без перерви їхали 1100 кілометрів. Нині у світі байкерів є звання “залізні сідниці”. Його присвоюють тим, хто за добу здолає 1600 кілометрів. Сертифікати “залізним сідницям” видає спеціальна організація.
— На максимум розганялися?
— Помиляються ті, хто думає, що байкери обов’язково люблять швидку їзду. Все залежить від характеру і вдачі людини. Мені, наприклад, подобається розмірена швидкість. Крім того, їздити швидко на мотоциклі дуже небезпечно. В Європі є такі ділянки доріг — автобани, де можна не контролювати швидкість. Лише там розганялися до 270 кілометрів за годину.
— Що є запорукою безпеки байкера на дорозі?
— Професійність водіння і добротне екіпірування. Для різних видів мотоциклів є свій захисний костюм. З основних його елементів — шолом (падіння без шолома майже завжди має фатальні наслідки). Романтика їзди на байку полягає в тому, що обличчям доводиться збирати дощ, мушок, бруд… Захиститися від цього також допомагає шолом. До екіпірування входять куртка з захисними вставками на плечах і ліктях, моточеревики, які правильно фіксують ступню, та мотоштани зі вставками для захисту. У 90 відсотках випадків при падінні без належного екіпірування люди отримують травми. Є також спеціальний одяг від негоди. Наприклад, дощовик мотоцикліста, без якого ніяк під час далеких подорожей. Промоклим далеко не проїдеш на байку, м’яко кажучи, це дуже некомфортно.
Не завжди байкер — татуйований велет у шкірянці. Я, наприклад, тату не люблю. Усе залежить знову ж таки від смаків кожного. Здавна байкери прикрашали свої мотоцикли черепами. Вважалося, що череп відлякує смерть на дорозі. Я ж не вірю в прикмети, розраховую лише на власні сили, більше слідкую за погодними умовами.
Навіть пасажир мотоцикла має дотримуватися певних правил безпеки, щоб не заважати водію під час їзди.
— У вас є погані звички?
— Ні. Алкоголь і байкерство, вважаю, — речі несумісні. Справжній мотоцикліст повинен бути здоровим і сильним. Тому займаюся армреслінгом. Часто цей вид спорту представляємо на наших показових виступах, бо їх історія переплітається. Раніше займався тхеквондо, бодібілдингом, єдиноборствами. Не палю і всім раджу! Такої ж думки мої товариші з байк-клубу.
— Каскадерські трюки на байках виробляти вмієте?
— Це вже зовсім інший напрямок байкерства, спорт. У Хмельницькому є люди, професійні і титуловані, котрі займаються мотокросом. Такі люди їздять на змагання за кордон. Сильна мотофедерація у Львові, Чернівцях, великих містах України.
Щодо мотокросу, у мікрорайоні Ракове вже популяризувалася така їзда, але це суто приватна ініціатива, яку, до речі, наш клуб теж підтримував.
У Європі скрізь є класні мототреки, шосейні дороги з покриттям для байкерів.
— Нині готуєтеся до якихось заходів?
— За останні п’ять років взяли участь у багатьох фестивалях. З найкрутіших — “Тарасова гора” у Черкасах, куди зʼїжджаються до восьми тисяч байкерів. Кожен клуб, який має амбіції, прагне створити свій фестиваль чи провести якийсь захід. У Хмельницькому організовуємо яскраві відкриття й закриття мотосезону. Уже 10-11 серпня у Меджибожі планується середньовічний фестиваль, куди також з’їдуться чимало байкерів.
Хоча є заходи і взимку, на які просто збираємо друзів з різних куточків України. Традиційно взимку усі займаються ремонтами байків або тюнінгом, що є елементом самовираження.
Зимові мотозліти відбуваються в Німеччині. Але, вважаю, їзда взимку — це фанатизм, адже шина мотоцикла розрахована на певну температуру асфальту, якщо вона нижча, це досить небезпечно.
— Дякую за розмову, гарних вам доріг і яскравих вражень від подорожей.
Ірина Салій