Культура

200 бісерних див із Ольгиного чемодана

Той чудернацький чемодан одразу прикував до себе мій погляд, тільки-но я переступила поріг квартири. Старовинний і одночасно стильний із безліччю модернових наліпок. Саме в ньому, як розповіла згодом моя співрозмовниця, і знаходиться її справжній скарб — понад дві сотні виробів з бісеру, а також заготовки, які терпеливо чекають своєї черги. Брошки — то лише одне з останніх захоплень Ольги Сухацької — талановитої та креативної хмельничанки. Нині вони знову в моді. Дивовижні птахи, квіти, комахи та метелики — плід невпинної фантазії майстрині. Розповідає, що любить ручну роботу з дитинства. Пробувала себе у вишиванні, шитті одягу, декупажі. Потім виготовляла ляльки Тільди і ось тепер нове захоплення — виготовлення брошок.

Ольга працює бухгалтером. Тож на запитання, як уживається її творча натура з цією професією, зізнається: професія — для життя, а творчість — для душі. Після напруженого дня заняття хенд-мейдом допомагають відволіктися від буденності. Щодо бісеру, то ним вона “захворіла” кілька років тому. В соцмережах довго вела свій блог, мала кілька тисяч підписників, з якими ділилася різними творчими цікавинками. А потім, коли розпочалася війна на сході країни, про творчість ніколи було думати. Ольга знайшла однодумців і створила волонтерську групу “Океан”, яка готувала для наших бійців сухі борщі, супи і трав’яні чаї. Тисячі пакетів, виготовлених з любов’ю руками хмельничанок, поїхали на фронт і добряче виручили українських вояків, коли продовольче забезпечення в армії було вкрай незадовільне.
“Кожна з тридцяти моїх “океаночок”, — розповідає Ольга, — жила в особливому режимі: робота, сім’я, діти, а ввечері — збір на цій штаб-квартирі і так допізна. У кожного були свої обов’язки. Хтось переймався коштами, хтось — збором овочів, хтось сушінням і фасуванням. Були дівчата, які спекли сотні кілограмів смаколиків, наліпили тисячі вареників. І все це з особливою любов’ю і теплими побажаннями повернутися додому живими, які писали на всіх коробках, ящиках, пакетах і відправляли на фронт…”
Нині ж потреба в саморобних пайках відпала, відтак має можливість знайти себе у творчості.
“Кожній людині, — зізнається Ольга, — потрібен час, аби відпочити й розслабитися. От і я після напруженого робочого дня дістаю свій чемодан, розкладаю коробки з різноколірним бісером і думками поринаю у світ мистецтва… Для мене це — релакс, джерело сил на наступні дні. Звідки черпаю натхнення? Із повсякденного життя, з соціальних мереж, в яких можна віднайти багато цікавого. Я люблю рослини, комахи. Різні жучки й метелики — досконалі творіння природи. Дивлячись на них, у голові одразу з’являються десятки ідей, як усе це втілити. Так виникають унікальні прикраси. Зазвичай вдається навіть краще, ніж задумувала”.


Творити з бісеру — досить клопітна праця. Інколи процес створення виробу займає місяці. Трапляється, перестає уявляти готовий виріб і тоді відкладає заготовку до кращих часів, аж поки не прийде натхнення та ідеї творити далі. Виготовлення брошки має кілька етапів. Спочатку її малює уява, потім на папері з’являється ескіз, на якому треба розмежувати кольори. Згодом ескіз переноситься на фетр, майстриня вишиває бісером та намистинами. Кількість матеріалу залежить від розміру ескізу. Підкладку вирізає зі шкіри або замінника. Робота завжди вимагає терпеливості. Жук або муха — вироби дуже тонкі, чим менша за розміром брошка, тим важче її зробити. Крила, лапки — з дроту. До основи їх слід пришивати дуже обережно, не поспішаючи. Так само і з крилами, що виготовляються з тонкого мережива, фатину, напівпрозорої органзи. Наче павутина, ледь видимі дрібні стіжки. “Тішуся, що вироби ручної роботи набувають усе більшої популярності, — ділиться майстриня, — і тепер це не просто хобі домогосподарок. За них можна отримати навіть винагороду. Щоправда, не всі покупці розуміються на ціні”.


Ольга працює в змішаній техніці і використовує різноманітні матеріали, оскільки єдиної стандартної схеми для виготовлення прикрас не існує. Це можна порівняти із написанням картин: вони різні навіть тоді, коли однакові за темою. Пояснює це різним настроєм та емоціями, коли створювалися. А ще каже, що ніколи не береться творити, коли на душі кепсько, бо негативна енергетика обов’язково передається.
Відколи знаю Ольгу Сухацьку, не перестаю дивуватися та захоплюватися її тонким чуттям краси і світлим талантом ту красу творити. Сказати, що в неї руки чарівниці, то дуже мало, вона наділена особливою здатністю відчувати і бачити, як казав Екзюпері, серцем. У її руках звичайна голка стає чарівною. Треба чути, з яким захопленням, навіть ніжністю розповідає майстриня про бісер, його кольори і відтінки, по суті, унікальний матеріал, з якого, як вона вважає, можна творити дива. Майстриня любить свої вироби, бо кожен із них неповторний. Тож і розлучатися з ними важко. “Це як з часточкою душі”, — зізнається”. Відтоді, як почала творити цю красу з бісеру, продала виробів дуже мало, та й то лише, щоб купити бісеру для творення нових. Краса з бісеру радує відвідувачів виставок, в яких Ольга Сухацька залюбки бере участь. Ще більше її радує, коли люди просять розповісти про процес творення. “Я охоче поділюся досвідом, аби більше людей долучалися до краси і вона крокувала поміж нас”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *