Надворі стояла нестерпна спека. Під вечір, коли спека спала, 80-річний Сергій Іванович, прихопивши газетку та пляшку мінералки, вийшов у двір. Присівши на лавку, чоловік розгорнув газету і неспішно разом із прохолодною водичкою, почав споживати інформацію. Як раптом, його зір привернуло оголошення: “Додайте кожну цифру свого року народження і, якщо у вас вийшло число 18, ви стали володарем ось цього автомобіля”. Під оголошенням красувався чорний джип, перев’язаний червоною стрічкою та номер телефону. Сергій Іванович заради цікавості склав до купи всі цифри і не повірив власним очам. Він ще раз додав чотири цифри і знову отримав виграшний результат. Чоловік швиденько набрав зі свого мобільного телефону вказаний номер. Милозвучний жіночий голос сповістив, що він зателефонував до Національної компанії “Імідж клуб”. Сергія Івановича цікавило, чи насправді він виграв машину і чи можна приз забрати грішми… Коли ж жінка підтвердила, що він переможець і все можливо, у нього від щастя забилось прискорено серце. За рекомендацією представниці компанії чоловік заповнив відривний купон з оголошення, вказавши адресу, прізвище та номер телефону і відправив за вказаною адресою. За тиждень йому надійшов лист, у якому від імені директора компанії урочисто повідомлялось, що він, Сергій Іванович Ковальчук, — єдиний переможець головного призу, але, щоб його отримати, необхідно замовити товар на суму не менше 300 гривень з каталогу, який додавався до листа і після того як він сплатить за товар гроші, приз буде одразу у нього. Якщо ж квитанції про сплату не буде, його виграшний купон відбракують на етапі комп’ютерного сортування.
“Та що там тих 300 гривень”, — потираючи потилицю, думав Сергій Іванович. Він навіть не звернув уваги, що замовлені ним товари коштують у магазині в три, а то й у чотири рази дешевше. “Зовсім скоро отримаю приз і грошей вистачить і на лікування, і щоб дітям та внукам допомогти, — думав він. Та разом з посилкою чоловік отримав… ще одного листа. На титульній сторінці величезними літерами знову було написано його прізвище — головного переможця, а нижче слова: “Конкурсна комісія нагородила вас додатковим призом у розмірі 100 тисяч гривень, але, щоб його отримати, вам необхідно зробити ще одне замовлення з каталогу. Звісно, ви можете відмовитись і забрати лише головний приз, але радимо скористатись такою нагодою і стати вдвічі багатшим”. Далі в листі стояла печатка і позначка, що замовлення потрібно зробити негайно. У Сергія Івановича росли крила. Він уже розписав у зошиті як і на що витратить гроші: “Перш за все встановлю пам’ятник дружині, потім допоможу дочці з ремонтом, бо ж ледь кінці з кінцями зводить — усе життя одна з дітьми. Комуналку сплачу, щоб боргів дітям та онукам після себе не залишати”.
Минув місяць, другий… Невеличка кімната чоловіка була геть уся заставлена поштовими коробками зі всіляким товаром від “Імідж клубу”: шампунями, засобами для прання, пінками для гоління, рушниками, мастиками, кремами та іншим товаром з каталогу, який компанія вкладала у кожну наступну посилку. Поруч з коробками на столі зібралася купа листів від “Імідж клубу” — яскравих, зі штампами, фото усміхненої голови призової комісії пані Людмили Яковенко з її особистим підписом. В кожному листі була нова вимога: то потрібно вписати в купон пароль, який необхідно запам’ятати, щоб озвучити в банку при отриманні призових, то повідомити, на який банк перераховувати призові гроші. А в одному навіть йшлося, що кур’єр компанії вже мав везти приз, але в цілях безпеки вирішив оті 35 тисяч гривен переслати на банківську картку, яку потрібно замовити. В кінці кожного листа був той же припис: “Замовте товари з каталогу і зробіть це якомога швидше”. Інтуїція підказувала Сергію Івановичу, що його просто обдурюють. Адже свій виграш він мав отримати ще у вересні, а надворі стояв уже грудень. Та чоловік гнав від себе ці думки і сам себе переконував, що такого не може бути: “Компанія національна, — крутилося в його голові, — оголошення було в газеті, а не на стовбі, підписи керівника, штампи”… Щоб хоч якось себе підбадьорити, він щодня телефонував консультантам компанії “Імідж клуб” і щоразу чув від них те, що власне й хотів почути. Мовляв, усе буде гаразд: “Ви — єдиний переможець, але гроші великі, тому потрібно чекати. І він чекав.
У січні в Сергія Івановича вже не стало грошей, щоб замовляти товари з каталогу, а листи продовжували надходити і вже навіть з інших компаній: з якогось “Родинного дому”, “Сімейного клубу”. “Все, — подумав чоловік, — ще зроблю останнє замовлення і баста!”
У відділені пошти Сергій Іванович познайомився з літньою жіночкою. Вона також прийшла на пошту забирати посилку від “Імідж клубу”. Під час розмови з’ясувалось, що Катерина Михайлівна — також єдиний переможець акції і вже рік чекає на свій приз, замовляючи, як і він товари в цій компанії. На наступну зустріч з Сергієм Івановичем жінка принесла купу листів точнісінько таких, як у нього. Нарешті пенсіонери зрозуміли, що потрапили на вудочку аферистів, які просто викачують з них останні гроші, а задля цього пишуть усяку брехню.
Ввечері Сергій Іванович вирішив розповісти онуці про лохотрон, до якого він потрапив. Дівчина одразу кинулася до комп’ютера і швиденько ввела в пошук назву компанії, яка розвела її дідуся на гроші. “Так і є, — сказала Олена. — Це аферисти і на гачок до них потрапляє щодня більше сотні пенсіонерів. Ось дивись: компанія навіть не має адреси, лише абонентська скринька”. Чоло Сергія Івановича вкрилось холодним потом. “Не хвилюйся, дідусю, я завтра піду до поліції і напишу заяву”, — підбадьорила старого онука.
У поліції лише розвели руками. Сказали, що це марудна справа і довести, що це шахрайство важко, адже дідусь сам замовляв товар і отримував його. А листи, які йому надходили, не мають юридичної сили, та й штампи дуже сумнівної якості.
Олена не здавалася. Наступного дня вирушила до столиці і таки потрапила на прийом до співробітника Антимонопольного комітету України. Там про аферистів з “Імідж клубу” добре знали. Як з’ясувалось, “листи щастя” надходять до поштових відділень, а звідти — до довірливих читачів і не лише від цієї компанії. Годують пенсіонерів сиром з подарункової мишоловки й інші- “Ультра-Мейл”, “Поштовий магазин”, “Поштовий каталог”, “Поштовий клуб”, “Поштовий клуб плюс”, “Родинний дім”. І усі вони належать до однієї контори. Дізналась онука Сергія Івановича, що всі ці суперлотереї — це лише… маркетингова акція, спрямована на підвищення попиту клієнтів на товари фірми. Як правило, в судах організатори афери доводять що “дана акція не є лотереєю, грою, конкурсом або публічною обіцянкою винагороди без оголошення конкурсу в розумінні глави 78 Цивільного кодексу України”, чим знімають із себе будь-яку відповідальність. Саме тому так важко притягти ці фірми до кримінальної відповідальності.
Олена їхала додому й аналізувала все, про що дізналася в Антимонопольному комітеті.
Їй було дивно, що ні тюрма, ні навіть публічна кара за аферистами компаній, які надурюють довірливих пенсіонерів, не плаче. В її голову не вкладалось, що у нас купа контролюючих і правоохоронних органів, і всі вони безсилі перед шахраями. Виходить, оті “Імідж клуби” і їм подібні як великий комбінатор Остап Бендер, майстри поштових продаж і продумують усе до дрібниць, в тому числі й добре знають Кримінальний кодекс.
“Звісно, — міркувала дівчина, — над жертвами поштових маркетологів можна просто посміятись, мовляв, самі винні, що повелись на дешевий сир у мишоловці. Та коли дізналася в дідуся, що той позичав гроші на харчі, бо мізерна пенсія скінчилась через ті “Імідж клуби”, на душі було не до сміху. Має ж бути якась межа цього цинізму! Чи не так?
Від редакції: Прикро, але випадок, який стався з Сергієм Ковальчуком з Хмельницького, не один у нашому місті. Жертвами шахраїв з “Імідж клубу” стали сотні пенсіонерів. Як правило, всі вони мали багато вільного часу, багато тривог і зовсім мало грошей. А тут трапилася можливість заробити, щоб знизити тривогу щодо можливого безгрошів’я. І саме на цьому будується цей лохотрон. А ще надзвичайно велику роль відіграє факт, що літні люди формувались як особистості в часи колективної власності й довіри до держави, на яку цілком покладали відповідальність за своє життя. Як правило, переконати таких людей, що їх обманюють, практично неможливо. Тож застерігаємо всіх літніх людей: радьтеся зі своїми дітьми, коли натрапите на подібне оголошення у газеті і не ведіться на солодкі обіцянки компаній-аферистів, адже грошей на такі дорогі призи у них просто немає. За ваші замовлення вони збагачуються самі.
Лариса СВІТЛОВСЬКА