Тед Белічко (Ted Belytschko) — український вчений, відомий у світі серед фахівців з механіки. Професор Іллінойського технологічного інституту в Чикаго та Північно-Західного університету (штат Іллінойс), член Національної академії наук США, Американської академії мистецтв і наук, Національної академії інженерії (США), головний редактор міжнародного наукового журналу “Numerical Methods in Engineering”.
Останніми десятиліттями Тед Белічко був провідним фахівцем з обчислювальних методів моделювання поведінки твердих тіл. У 1999 році він розробив розширений метод кінцевих елементів (XFEM) для моделювання розповсюдження різноманітних дефектів і руйнації, який використовується в усьому світі. Визнання і досягнення вчений здобув, працюючи у США, але народився у Проскурові.
Йшла Друга світова війна, Проскурів вже півтора року як був окупований нацистами. У цей складний час, 13 січня 1943 року, в звичайній проскурівській родині Белічків народився хлопчик, якого охрестили Богданом. Батько Степан (1915-1991) працював у конторі заготівельного об’єднання “Плодоовоч”, мати Марія (1921-2006) доглядала за господарством. Крім того, Степан Белічко був членом проскурівського осередку ОУН та, як і всі інші українські націоналісти, сподівався, що в смертельній битві гітлерівців і сталіністів зможе відродитись незалежна Україна.
На початку 1944 року наближення фронту змусило родину Белічків задуматися про майбутнє. Вони розуміли, що залишитись у Проскурові, до якого ось-ось увійдуть радянські війська, означало вірний шлях до сталінських таборів, куди запроторювали всіх націоналістів. Тому, у лютому 1944 року Степан і Марія з 13-місячним Богданом були змушені тікати на Захід. Взяли з собою трохи їжі, дещо з одягу, кілька фотографій. Їм дуже пощастило сісти в останній потяг до Львова, перш ніж радянська авіація почала бомбити залізничні колії. Сім’я дісталася Польщі, а потім Німеччини. Доїхавши до долини Рейну, врешті-решт оселились у місті Крефельд, де дочекались закінчення війни. Саме там змінили сину ім’я – замість Богдан, яке для німецьких властей здавалося “занадто чужим”, хлопця записали Теодором (скорочено — Тедом).
Батько Теда не бачив свою родину в розділеній Німеччині та одразу після закінчення війні подав заяву на отримання дозволу на еміграцію у США за Законом про переміщених осіб. Це був складний процес, адже потрібно було мати підтвердження про фінансові гарантії від громадянина США, який на перший час міг би надати притулок біженцям. Степан та Марія через знайомих зконтактували з професором Михайленком, який жив у Чикаго, викладав математику у місцевому коледжі та погодився допомогти землякам.
Після численних затримок сім’я прибула до Чикаго наприкінці 1951 року. Професор радо зустрів родину Белічків та допоміг адаптуватися до абсолютно нового середовища. У деяких питаннях допомогли представники української діаспори, яка у Чикаго була доволі чисельною. Та й сам Степан не сидів без діла. Не знаючи англійської мови та не володіючи достатніми навичками, він погоджувався на будь-яку роботу. І вже незабаром родина встала на ноги, заселилась у власне житло.
Дружба з професором Михайленком вплинула і на юного Теда, якого він з дитинства зацікавив математикою. Талановитий хлопець отримав стипендію на навчання в престижній приватній школі Френсіса Паркера, до якої доводилося щодня їздити через усе місто автобусом. Але якість навчання у цій престижній школі була варта того. По її закінченні Теда без зайвих проблем прийняли у математичний клас школи при Іллінойському технологічному інституті, а згодом і до самого вищого навчального закладу. У студентські роки обдарованому юнаку тричі пощастило: він мав стипендію, став учнем видатного професора Філіпа Ходжа, а також зустрів свою майбутню дружину Гейл.
Під опікою професора Ходжа Белічко успішно закінчив 1965 року інститут і за три роки отримав докторську ступінь та почав викладати. В особистому житті теж усе склалось добре: у 1967 році одружився, з дружиною Гейл у любові виростили трьох дітей Петра, Ніколь і Юстину.
В Іллінойському університеті Тед Белічко викладав майже десять років, пройшовши шлях від доцента до професора. Але мав великий потяг до наукових досліджень. Тому, коли 1977 року Теду запропонували перейти на професорську посаду до одного з провідних у США університетів — Північно-Західного (Northwestern University) в Еванстоні, він без вагань погодився. У цьому університеті наш земляк очолив окремий науковий підрозділ — департамент теоретичної та прикладної механіки. За плідні десятиліття праці він зробив великий інноваційний та фундаментальний внесок у механіку твердих тіл, особливо до обчислювальної механіки, його новаторські дослідження стали відомі в усьому світі. За наукові досягнення Тед Белічко був удостоєний багатьох престижних нагород, зокрема медалі Т. фон Кармана, якою його відзначило Американське товариство цивільних інженерів 1999 року, медалі Стівена Тимошенка від Американського товариства інженерів-механіків у 2001-му, медалі Гауса Ньютона від Міжнародної асоціації обчислювальної механіки у 2002-му, медалі Вільяма Прагера від Товариства інженерних наук у 2011-му. Недарма колеги-науковці охрестили Теда Белічка “Титаном в галузі механіки”.
Відсвяткувавши 2013 року свій 70-річний ювілей, Тед Белічко ще мав певні плани у наукових дослідженнях. На жаль, виконати їх не встиг: 15 вересня 2014 року вчений-механік пішов у вічність…
У сучасному Хмельницькому провідним вишем є Хмельницький національний університет, де працює ряд кафедр, тісно пов’язаних з науковими напрямками, в яких працював Тед Белічко. Чому би не вшанувати видатного вченого-проскурівчанина, заснувавши на його честь, наприклад, відзнаку для наших студентів і науковців з механіки?
Сергій Єсюнін