У минулі вихідні в місті відбулася непересічна мистецька подія — друга прем’єра опери в обласній філармонії. Опера “Украдене щастя” присвячена 160-й річниці від дня народження Івана Франка.
У минулі вихідні в місті відбулася непересічна мистецька подія — друга прем’єра опери в обласній філармонії. Опера “Украдене щастя” присвячена 160-й річниці від дня народження Івана Франка.
“Ця опера була написана до 100-річчя від дня народження видатного літератора, її прем’єра відбулась у Львові. Оперу бачив і відзначив світ. Тому для нашої філармонії — це грандіозна подія, адже маємо зіграти постановку, яку до нас виконували профі”, — ділиться директор філармонії Олександр Драган.
Режисура постановки за твором видатного письменника “Украдене щастя” належить Оресту Пастуху, який зазначає: “Вже вдруге я режисую оперу в обласній філармонії. Працювати над “Украденим щастям” було особливо цікаво. Тут головний акцент зробили на почуття, емоції, адже це глибоко психологічний твір. Максимально відійшли від побуту. Наша історія про пристрасть, про втрачене щастя. Глибина конфлікту робить оперу драматичною, наближеною до трагедії. П’єса “Украдене щастя” — одна з кращих, вона не має кордонів, тут йдеться про вічні теми, тому актуальна для сучасників”.
За словами режисера, найкраще передає почуття, що характерно для опери, музика Юлія Мейтуса у виконанні симфонічного академічного оркестру філармонії. Саме в музиці чи не весь колорит постановки. Особливо режисер відзначає професіоналізм диригента-постановника Тараса Мартиника.
Майже весь творчий склад опери — працівники обласної філармонії. Хор і балет постановки виконують артисти академічного ансамблю пісні і танцю “Козаки Поділля”.
Особливим творчим партнером нашої філармонії став молодий тенор зі Львова Назар Тацишин, котрий уже виступав у Львівській опері та за кордоном, має свій музичний колектив. В “Украденому щасті” зіграв Миколу Задорожного. На думку Назара Тицишина, хмельницька філармонія підготувала оперу на світовому рівні, хмельничани підвищили для себе планку і досягли її.
“Грати головну героїню Анничку, — каже заслужена артистка України Фатіма Чергіндзія, — було неважко, адже її історія мені близька”.
Поряд із відомими солістами філармонії в опері нарівні грали молоді артисти. Так, добре вжився в роль Михайла Гурмана Степан Дробіт.
Незважаючи на те, що в опері задіяний чи не весь творчий колектив філармонії, дійство на сцені виглядало лаконічним, ненагромадженим персонажами. Кожен, наче у шаховому порядку, мав своє належне місце. Оркестр — під сценою, ближче до глядачів, артисти другого плану — по боках сцени, а головні — на невеликому підвищенні в центрі під яскравим освітленням прожекторів.
Велику роль зіграло оформлення сцени. Солісти виходили з-за напівпрозорих темних завіс, які служили полотном ночі у постановці і професійно ховали акторів, які ненадовго з’являються у сценічній дії.
Головні кольори сцени — червоно-чорні. А, як відомо, для українського народу “червоне — то любов, а чорне — то журба”. Так і головна героїня Анна спершу ходить замотаною у темну хустину, а вже потім, коли з’являється любов усього її життя, перекидає головний убір на червоний бік. У червоно-чорній вишиванці і її коханий Михайло.
Сцену прикрашають скромні декорації — калина зі ще неопалими від зимових морозів червоними, як кров і любов, кетягами.
Підсилюють почуття на сцені спецефекти. Зимові снігові заметілі, осінній падолист, весняне кружляння цвіту дерев — зміни пір року, час символізують анімації на чорній завісі. Коли вирує кохання, почуття Анни й Михайла, позаду них спалахує вогонь, трагічний фінал опери супроводжується анімацією вогню, що згасає, чорним димом.
Соло виконавців опери, які показали себе справжніми артистами, їхні емоції, дії, чітко розкривали сюжет.
Характери артистів, незважаючи на те, що це не драматичний театр, розкриті й виражені. Героїв можна легко охарактеризувати відповідно до оригіналу твору. Тут заслуга режисерів і артистів.
Про те, що події відбуваються в певному місті і в певний час, свідчать українські пісні, танці, обряди, які виконують хлопці та дівчата на сцені, одягнені у національний стрій.
Постановка складається з п’яти дій, які гармонійно чергуються, роблять оперу чіткою і зрозумілою.
Насиченість музикою і танцями хмельницького “Украденого щастя” не заважає сюжету.
Нагадаємо, що в основі п’єси лежить народна “Пісня про щастя”. Вона має три варіанти. Один із них записала приятелька Івана Франка Михайлина Рошкевич 1887 року від селянки Явдохи Чігур у селі Лолині Долинського повіту. Ця пісня, що відрізняється трагічним розв’язанням конфлікту, виразнішою індивідуалізацією героїв, де було яскраво виражене прагнення селян справедливості, й стала сюжетною основою драматичного твору Франка.
А досить широка насиченість п’єси українським фольклором є одним із найважливіших художніх засобів драматурга, завдяки чому автор створив дійсно реалістичну народну драму.
Ірина САЛІЙ
Фото Миколи ШАФІНСЬКОГО