Недарма кажуть, що перші враження від побаченого найправдивіші і найважливіші. Три дні мав змогу знову відвідувати столичний Євромайдан, віддаючи йому щодня по кілька годин.
Недарма кажуть, що перші враження від побаченого найправдивіші і найважливіші. Три дні мав змогу знову відвідувати столичний Євромайдан, віддаючи йому щодня по кілька годин.
Заздрю і захоплююся тими, хто тут перебуває постійно, адже ці люди обрали для себе непростий вибір попри те, що більшість з них тут працюють на Україну, так би мовити, вахтовим методом. Журналістська вахта дещо іншого ґатунку, проте тішуся з того, що “мій Майдан” не змінюється практично з 1 грудня вже минулого року: така ж пасіонарність в атмосфері спротиву відчувається і нині в очах людей, як це було тоді на Банковій, потім 11 грудня під час зіткнень з силовиками біля Львівської брами (як нині охрестили велику барикаду на Інститутській під пішохідним містком між Жовтневим палацом та готелем “Україною”), так і на вулиці Грушевського, яка з 19 грудня перетворилася на вістря Євромайдану. Щоправда, за цей час люди, які пройшли столичний Майдан, вочевидь, подорослішали, насамперед політично, тож не дивно, що у ці дні, мабуть, не лише я відчуваю, що назріває розв’язка в цьому протистоянні, яке вже пройшло свою точку неповернення. Це добре розуміють і ті з киян, які щонеділі збираються тут на традиційне багатотисячне віче. Про останнє російські медіа видали, що тут було всього 6 (!) тисяч людей, мабуть, переплутавши його з антимайданом. Насправді ж столичний Майдан знову зібрав не менше, за експертними оцінками, двохсот тисяч небайдужих українських громадян, не рахуючи, звичайно тих, які синхронно нині по всій країні проводять власні Євромайдани.
…Посили недільного столичного віча більш радикальні, адже лідери опозиції одностайно закликали до повсюдного створення формувань народної самооборони. Про це переконливо говорили й Олександр Турчинов, і Віталій Кличко, і Юрій Луценко та інші оратори. Лідер “УДАРу” зробив особливий наголос на підготовці до всеукраїнського страйку та закликав у четвер по всій країні провести акцію “Не бійся! Ти — українець!” Олег Тягнибок дуже доречно акцентував на необхідності співпраці з міжнародними інституціями і дав знову чітку оцінку режисурі дій української влади, яку він бачить у руках офіційного Кремля. Як завжди, емоційно й образно виступав Арсеній Яценюк, Руслана Лижичко поділилася своїми враженнями від спілкувань з європейськими політиками, яких вона, а разом з нею вже і Майдан, закликали до негайного прийняття санкцій проти нашої влади…
Словом, лідери опозиції та Майдану знову продемонстрували, що готові до рішучих дій, проте поки що їх формат не окреслений ними з усією чіткістю, зокрема і в питанні формування загонів самооборони, де вже присутній вузькопартійний інтерес. Та і з всеукраїнським страйком не все ще зрозуміло, адже видається, що це більше ідея ударівців. Щоправда, учасники віча на подібні нюанси не надто зважають: зокрема, багато киян записуються у формування самооборони безпосередньо тут, на Майдані, і, як показали вже минулі події, вони справді спроможні доволі оперативно у разі потреби стати на захист Євромайдану, дух і глибинна сутність якого нині все більше окреслюються і як вияв спротиву на ті антиукраїнські й антидержавні дії на Сході та Півдні, які відверто протегує наша влада, виставивши на політичний кон свій останній аргумент — загрозу територіальної цілісності країни… Дещо дисонансно з цими заявами прозвучить заява одного з лідерів “Правого сектора” Дмитра Яроша про те, що ця політична сила може самочинно порушити перемир’я з владою, яка, до речі, на загальне переконання, лише імітує бажання домовлятися з власним народом про умови виходу з нинішньої патової суспільно-політичної та економічної кризи. Про економічний аспект кризи дуже переконливо на віче говорив, зокрема, Петро Порошенко, наголосивши, що зниження наших доходів за останні дні на 10% пов’язане з підняттям курсу долара, різким ростом цін і є наслідком недолугої економічної політики уряду й тотальної корупції в країні.
…У ці доволі спокійні дні, провокації поки що не будемо брати до уваги, київський Євромайдан не переставав дивувати креативом у своїх великих і малих справах. Фортепіано біля Київради вже з понеділка матиме цілий клавішний оркестр інструментів, які організатори акції “Інструмент Свободи” встановили на кількох майданчиках, з яких особливо креативно виглядало піаніно на Грушевського поруч з барикадами. До речі, про творчі проекти того недільного дня, героєм якого стане і хмельницький бард Ігор Білий, який дасть з десяток півгодинних концертів по всьому Майдану, розпочавши їх у Київраді, біля козацького редуту, де отаборився відомий уже не лише в нашій країні козак Мазай — Михайло Гаврилюк, біл-борди з яким уже з’явилися днями на Львівщині. А Ігор дав свої концерти і в Будинку профспілок, і в Українському домі, завершивши своє “турне” на барикадах вулиці Грушевського, де серед їх захисників зустріне кількох хмельничан, які, до речі, за ці дні мені траплялися частенько. З ним ми зустрінемося підвечір у приміщенні Спілки письменників на Банковій, 2, що за півсотні кроків від міліцейського заслону біля президентської адміністрації. Дуже символічне дійство тут відбувалося того дня: проходив 18-й Всеукраїнський фестиваль поезії та мистецтв “Віршень”, творчий зміст якого, як ви здогадуєтеся, був не просто євроінтеграційним, а виключно україноцентричним. У його рамках відбувалося й вручення дипломів цьогорічним лауреатам премії ім. Я.Гальчевського “За подвижництво у державотворенні”. Більш детально про цю подію ми розповімо у наступному номері, та важливо пам’ятати, що приміщення Спілки — цієї духовної барикади Євромайдану, було цинічно захоплене беркутівцями 1 грудня, яких не спинило те, що увірвалися вони тоді, по суті, у храм духу, що, як і храми релігійні, завжди були недоторканими й служили прихистком для будь-яких втікачів. Тоді, того грудневого підвечірка, Спілка не стала рятівним оберегом для тих, хто в ній був…
…А вже пізно ввечері знову спустився на Майдан Інститутською, пройшовши спершу повз барикаду біля станції метро, далі через Львіську браму. Тут тримає оборону перша сотня самооборони. Хлопці та чоловіки, які чергували на ній, якраз грілися біля бочок з вогнем, мирно диміло з витяжних труб у їх наметах ліворуч від вулиці, вартові обходили свої доволі складні оборонні редути. Крізь вузький прохід пересувалися кияни: якісь молоді дівчата, запізніла сімейна пара, одинокі перехожі. З головної сцени Майдану чувся сольний бардівський виступ, яким виявиться галичанин з концертним ім’ям Зеник. Біля скульптурної композиції засновникам Києва, незважаючи на пізню пору, тривав шаховий турнір саморобними стилізованими фігурами. Щоправда, десь об одинадцятій вечора навпроти станції метро на Хрещатику застав і двох любителів настільного тенісу, а біля фортепіано на сходах Київради ще тривав концерт чергового музиканта, який зібрав навколо себе доволі пристойний слухацький загал. Вільна від наметів та оборонних споруд територія Майдану та Хрещатику була старанно прибрана, хоча в переході станції метро “Майдан Незалежності” на той час уже не було кількох гуртів народних музик, колоритного козака з бандурою, хоча ще досить жваво працювали кафешки швидкого харчування…
Не знаю, але мені з цієї поїздки на столичний Євромайдан чомусь частіше згадується на вулиці Грушевського вітрина книгарні “Академкнига”, через скло якої з обкладинок книжок поглядали на барикади класики української літератури з нової видавничої серії, серед яких були і представники Розстріляного Відродження, тобто з тих літераторів, які спершу повірили антиукраїнській комуністичній владі, а згодом були нею знищені. Чим не контрапункт — пересторога для цього репортажу і загалом для нашого Євромайдану?..
Богдан Теленько
На фото: активістка Майдану, народна артиска України, співачка Руслана грає на піаніно, що вже стало культурним символом євромітингувальників, на барикадах на вулиці Грушевського
Фото з сайту obozrevatel.ua