Від початку 2012 року в Україні медична реформа перейшла у фазу конкретних змін у чотирьох пілотних регіонах — Вінниччині, Донеччині, Дніпропетровщині та в місті Києві. Триває підготовка до початку змін і в усіх інших областях, зокрема й на Хмельниччині. Про те, як просуваються реформи у нашому місті, наша розмова з начальником управління охорони здоров’я міської ради Михайлом ВАСИЛИШИНИМ.
Від початку 2012 року в Україні медична реформа перейшла у фазу конкретних змін у чотирьох пілотних регіонах — Вінниччині, Донеччині, Дніпропетровщині та в місті Києві. Триває підготовка до початку змін і в усіх інших областях, зокрема й на Хмельниччині. Про те, як просуваються реформи у нашому місті, наша розмова з начальником управління охорони здоров’я міської ради Михайлом ВАСИЛИШИНИМ.
— Думаю, всі погодяться зі мною, що швидка медична допомога — це найважливіша служба в медичній сфері, від неї залежить багато факторів збереження життя тисяч людей. А тому особисто я вважаю правильним кроком, що реформування охорони здоров’я розпочато саме зі швидкої медичної допомоги. Закон “Про екстрену медичну допомогу” запроваджує в Україні європейські принципи організації швидкої медичної допомоги. З 1 січня всі підрозділи служби швидкої медичної допомоги міст і районів області перейшли в підпорядкування головного управління охорони здоров’я Хмельницької області. Введено централізоване управління, об’єднано кадрові, фінансові й матеріальні ресурси. Рішенням 21-ої сесії Хмельницької міської ради кадровий, матеріальний, технічний склад і рухоме майно швидкої медичної допомоги нашого міста також передано у власність області.
— Як працює новостворена модель екстреної медичної допомоги?
— Тепер швидка допомога буде невідкладна та екстрена. За екстрених викликів швидка має доїхати до хворого за 10 хвилин у місті та за 20 — у селі. За невідкладних звернень лікарі можуть приїхати і через дві години. Працюватиме єдина центральна диспетчерська. Ця диспетчерська оцінює проблему, створює маршрут і направляє найближчу до виклику бригаду. Також диспетчерська за потреби супроводжуватиме виклик від початку до госпіталізації.
— Яка різниця між екстреним і невідкладним викликами?
— До екстрених належать випадки, коли людина знепритомніла, блює кров’ю, її сильно судомить, у неї раптово сталися зовнішня кровотеча, передчасні пологи, розлад дихання, гострий біль у ділянці серця або в черевній порожнині, є ознаки гострого психічного розладу, що загрожує життю хворого чи його оточенню. Екстреними також вважають звернення, зумовлені всіма видами травм: поранення, перелом, вивих, опік, травма голови, ураження електричним струмом, блискавкою, тепловий удар, потрапляння сторонніх предметів у дихальні шляхи. Також бригади швидкої виїжджатимуть за повідомленнями про утоплення, укуси тварин.
Щодо невідкладних викликів, то такими вважають скарги на загострення хронічних хвороб у пацієнтів, які перебувають під наглядом сімейного чи дільничного лікарів з приводу гіпертонічної хвороби, виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, хронічного запалення печінки, жовчного міхура, кишечника, хвороб нирок, суглобів тощо. Якщо є висока температура і сильний біль у горлі та кашель (підозра на грип) чи “зашкалює” кров’яний тиск, у таких випадках допомогу мають надавати сімейні лікарі. До категорії неекстрених належать також головний біль, запаморочення, біль у попереку та суглобах (часто спричинені радикулітом, остеохондрозом, артритом або артрозом), посилення больового синдрому в онкохворих, а також важкий перебіг алкогольного чи наркотичного станів.
— Не секрет, що і медичні працівники, і пересічні громадяни ставлять під сумнів поліпшення якості медичного обслуговування на цьому етапі. А ви як вважаєте?
— Самі лише зміни порядку роботи швидкої допомоги без суттєвого зміцнення ресурсу цієї служби, безумовно, не дадуть позитивного ефекту від реформування. Але якщо держава забезпечуватиме реформи фінансово, то служба працюватиме краще. Що ж стосується пересічних громадян, то, звичайно, вони звикнуть до нововведень нешвидко. Але реформи в медичній галузі змусять їх насамперед змінити ставлення до свого здоров’я. Адже сьогодні маємо достатньо великий відсоток хворих, які заробили хронічні недуги тільки через свою безвідповідальність: не дотримувалися рекомендацій медиків. Тобто, має змінитися не тільки схема чи структура надання допомоги, а й менталітет населення.
— Після того, як у пілотних областях експеримент завершиться, зміни впроваджуватимуться на всій території України.
— А ми не чекаємо закінчення експерименту. Ми поступово готуємося до змін. Добре, що на це є ще трохи часу. Працюємо над реструктуризацією первинної медико-санітарної допомоги: створенням амбулаторій сімейних лікарів і медико-санітарних центрів. На ту кількість населення, яка проживає в нашому місті, потрібні до 25 сімейних амбулаторій. Наразі маємо 17. Амбулаторії сімейної медицини створюватимуться на основі терапевтичних відділень. Кожна дільниця обслуговуватиме 1,5 тисячі людей. На кожні три дільниці у нас буде два терапевти і один педіатр, хоча за новими нормами педіатрія має бути ліквідована і стати частиною сімейної медицини. Але без педіатрів ми залишатися не хочемо. Тому терапевти обслуговуватимуть усе доросле населення, а педіатр — дітей. Коли поступово перевчимо наших педіатрів на сімейних лікарів, їх фах розшириться, будемо змінювати структуру. На базі кожної з чотирьох існуючих у місті поліклінік будуть створені центри первинної медико-санітарної допомоги (ЦПМСД). Кожен центр — це окрема структура з головним лікарем, медсестрами, бухгалтерією. Нова мережа лікувальних закладів прив’язується до кількості населення.
— Яка роль відводиться сімейним лікарям?
— Вони проводитимуть діагностичні заходи, ставитимуть діагнози та лікуватимуть найбільш поширені хвороби, травми, отруєння, патологічні стани і прийматимуть рішення про направлення пацієнта в разі потреби у спеціалізовані медичні центри. Іншими словами, амбулаторії будуть робити майже все те, що раніше робили поліклініки. Однак на лікаря сімейної медицини ще й покладатиметься дуже важливе завдання: допомогти людям менше хворіти. Сімейний лікар має бути поряд з людиною протягом багатьох років життя. Він має консультувати та вчити пацієнта вести правильний спосіб життя, бути відповідальним за своє здоров’я, не займатися самолікуванням.
— Яким чином хворий зможе потрапити на консультацію до вузького спеціаліста?
— Хворого вестиме лікар загальної практики. Лікування ж у спеціалістів другої ланки, тобто вторинної медицини, буде консультативним. На етапі догоспітальної ланки вузькі спеціалісти мають надавати свої рекомендації. Якщо ж після ретельного виконання всіх рекомендацій хворий не отримає полегшення, сімейний лікар змушений буде направити його до вузького спеціаліста, який має право помістити його до міської лікарні. Тобто, на стаціонарне лікування потраплять лише ті, кому це вкрай необхідно, а не ті, хто хоче “підлікуватися”, як тепер. В умовах стаціонару пацієнт пройде курс повного лікування та з рекомендаціями повернеться до свого лікаря. Лише сімейний чи дільничний лікар визначить чи продовжувати хворому лікування на денному стаціонарі, йти на роботу, чи побути ще кілька днів на лікарняному. Зараз зв’язок між лікарем і хворим не завжди тримається. Бо часто хворий, отримавши результати обстеження та рекомендації, не виконує їх, а починає займатися самолікуванням. Ще раз зауважу: допоки пацієнти будуть безвідповідально ставитися до свого здоров’я, ситуація не зміниться.
— Які проблеми щодо комплектування центрів первинної допомоги?
— Їх кілька. Катастрофічно не вистачає сімейних лікарів. Що ж до перекваліфікації, то, як свідчить світовий досвід, на підготовку кваліфікованого лікаря загальної практики треба витратити 8-10 років. Ще одна досить важлива проблема — слабка матеріальна база. Вкрай потрібне обладнання для проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів. Уявіть, що у нас два-три кардіографи обслуговували 60-70 тисяч населення, а зараз потрібно, щоб таке обладнання було у кожному новоствореному центрі. Крім зміни вивіски, потрібні реальні кошти, аби оснастити первинні ланки — сімейні амбулаторії. Інакше що ж це за реформи?
— Ширяться чутки про неймовірні скорочення фахівців на вторинному рівні медицини — вузьких спеціалістів.
— Ми робимо все необхідне, щоб перехід на нові правила роботи відбувався непомітно для людей, без збоїв і ускладнень. Робитимемо все поступово та виважено. Адже в галузі охорони здоров’я, на мою думку, революційних методів має бути застосовано якнайменше. Фахівці не залишаться без роботи, адже втратити спеціаліста найлегше. Тим, кому потрібно, варто пройти перенавчання. Тим паче, що завдання реформи системи охорони здоров’я, як твердять творці цього Закону, не тільки покращити якість медичних послуг, а й наблизити їх до людей.
Вікторія СТАНДРІЙЧУК
Фото з архіву редакції