Соціум

На театральній “Дуелі” перемогла любов

З приходом теплої пори потеплішало і на театральних підмостках. Теплою, хоч і тривожною до сліз стала чергова прем’єра обласного муздрамтеатру імені Михайла Старицького “Дуель”. Зігріла постановка і щирістю сюжету, і, певно, тому, що розгорталися події влітку на березі моря.

З приходом теплої пори потеплішало і на театральних підмостках. Теплою, хоч і тривожною до сліз стала чергова прем’єра обласного муздрамтеатру імені Михайла Старицького “Дуель”. Зігріла постановка і щирістю сюжету, і, певно, тому, що розгорталися події влітку на березі моря.

Причиною “Дуелі” стали традиційно любовні почуття, але цього разу зброєю було жіноче серце, доля. Як і у морі — безмір води, але жодної краплі прісної, так і у героїні вистави (її зіграла акторка Марина Семенюк), за плечима пережито чимало, але жоден спогад не приносить їй справжньої радості. Вже немолода літами, обтяжена життям, жінка мріє, а швидше, сповідається сама собі перед безмежжям хвиль. Про те, що коїться у її душі, можна здогадатися лише за неспокійними жестами, знервованістю. Глядачу ж розгадати її настрій, почуття допомагає позасценічний герой — письменниця, яка пише свій роман, а думки її відображаються на театральному підмостку.

Що ж тривожить героїню? Спершу, кохання. Чоловік її — не позаздриш: брутальний, самозакоханий власник човнів (вони для нього завжди були на першому місці), до того ж любитель почаркувати… Його байдужість до своєї обраниці настільки терпка, а почуття такі затерті буденністю, що він не здатен навіть загаяти її тривогу через неспроможність мати дітей. Причиною цієї трагедії, а для кожної жінки це дійсно трагедія, є також він, адже колись підштовхнув на дітовбивство. М’яко кажучи, нерайдужні думки про людину, з якою прожила багато років, просто з’їдають ту, кому море солоне вдвічі.

І здавалися б героїні всі негаразди життя не такими захмарними, якби займалась улюбленою справою, але й ці сподівання розбилися, як хвилі об скелі. Завжди мріла бути акторкою, ходила навіть на прослуховування до професіоналів — на їх погляд, бракувало хисту.

Тож три кити, що роблять із жінки Жінку, три складові формули жіночого щастя: любов, діти й улюблена справа — все, на думку героїні, у неї не склалося…

…Але падати у відчай — гріх, у моменти повного розчарування доля для когось життєва закономірність, а для когось Бог пошле випадок, людину, котрі змінять життя або змусять його переосмислити. Так, свіжим вітром з моря для героїні став перехожий, з яким зустрілися на березі, — молодий, красивий, як виявилося, чуйний і розумний чоловік (перевтілитись у цього героя випало актору Андрію Клименку). Він одразу запримітив красиву жінку на березі, підхопив і перейнявся її похмурим настроєм. М’який тембр голосу, внутрішній спокій, привітність, з якими він звернувся до героїні, одразу сподобалися їй. Слово за словом діалог розкрив і його життєву історію, вона теж залишила чимало шрамів на серці. І з коханням теж не складалося, його обраниця “завчасно постаріла”, ще у 22 роки.

Перша зустріч героїні та її нового знайомого виявилася не останньою. До щирих розмов, яких так не вистачало в житті, обох тягнуло, як магнітом. І згодом теплі зустрічі стали повноцінними побаченнями, в яких вона — беззахисна жінка знайшла того, кому можна поплакатися в жилетку, а він — ту, від якої тішилось око, ту, поруч з якою відчував себе рятівником.

Сцени побачень зіграні акторами життєво, у них не бракувало ні ласки, до якої так спрагла героїня, ні напруженого, оголеного нерва від правди, котру так довго тамували обоє. Одну за одною курили цигарки, коли ділилися наболілим, обіймалися, коли наповнювалися радістю… Особливо теплим і непередбачуваним став подарунок жінці — невеличка іграшкова мавпочка, яку ще й назвав дарувальник кумедно.

…Та якось вже звично приємну рутину зустрічей на березі моря порушила звістка: новий, вже більше, ніж знайомий, героїні — смертельно хворий. Хворобу спричинив його доблесний вчинок — рятував людські життя, жертвуючи власним, під час аварії на ЧАЕС, тому змушений повернутися назад додому…

“Він зміг пожертвувати життям заради інших, а ти б так зміг?” — питала згодом героїня у свого чоловіка, коли в сльозах благала відпустити до того, хто вразив благородністю. На що почула відверту відповідь: “Ні”. Таку відмову чоловік пояснив тим, що люди жорстокі і недобрі, жоден не вартий його життя. І здавалося б, така відповідь повинна була викликати ще більшу відразу до нього, але чим більше говорив, тим помітніше спадала його маска брутальності. Скаржачись на людей, він наче виливав свої образи на тих, ким був скривджений. Його твердий образ потерпів абсолютне фіаско, коли жінка прохала відпустити за новим обранцем. “Не покидай мене, я без тебе пропаду!” — благав він, плачучи, як дитина (цю сцену блискуче зіграв актор Ігор Сторожук). І вперше жінка почула, що для нього вона — єдине, що має. Цей епізод сколихнув на сценічному морі справжній шторм.

Хто ж виграв “Дуель” за серце жінки — головна інтрига постановки. Хочеться лише додати, що не та любов, яка не знає горя, а та, яка може його здолати.

Виставу “Дуель” було зіграно на малій сцені театру, яка чомусь завжди ближча глядачу. А цього разу глядач доповнив постановку. Нагадаємо про позасюжетну героїню вистави, котра писала історію “Дуелі”, сидячи за монітором комп’ютера (акторка Емма Моживітіна), вона — майбутнє головної героїні, яка врешті знайшла своє покликання — стала письменницею, а публіка, яка зійшлася до театру, виконала роль її перших і, судячи з оплесків, вдячних читачів, от тільки читали роман вони з театральних підмостків.

Введення акторки другого плану стало дуже важливим для втілення ще однієї ідеї твору: є жінки, які народжують дітей, а є ті, котрі народжують слово… І взагалі “Дуель” — робота, яка гласить, що в кожного з нас своє призначення: комусь любити, комусь рятувати життя, комусь міцніти сім’єю, комусь думкою…

“Дуель”, режисером якої став Сергій Корнієнко, — згусток емоцій і символів, разом з тим сюжет легко прочитується і проймає.

Ірина САЛІЙ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *