Разом з консулом Республіки Польща пані Едітою Ніедзвецкі, батьками та вчителями міста я побував на семінарі директорів шкіл, що проходив на базі Городоцької польськомовної школи. Семінар був незвичний, адже на ньому, крім теоретичної частини, було представлено вертеп за участю єпископа Кам’янець-Подільського Леона Дубравського, священиків та духовних сестер усіх конфесій, котрі були присутні в школі.
Ми старались обійти більшість класних кімнат, дещо навіть сфотографувати, згадуючи схвальну оцінку заступниці міністра освіти, яка сказала, що ця школа входить у десятку кращих в Україні. Вразила атмосфера в школі: діти зустріли нас з усмішкою та словами “Дзень добрий”, а у привітанні до осіб духовних звучало: “Слава Ісусу Христу!” — і по-польськи, і по-українськи.
Скажу відверто, батьків з Хмельницького така шкільна атмосфера дуже зворушила. Вже в автобусі, повертаючись додому, між нами зав’язалася дискусія на цю тему. “З невідомими батьками та іншими людьми дитині в школі нічого вітатися. Крапка. Це по-сільському, коли всі в селі здороваються з невідомою людиною, тобто з ким треба і не треба”, — казав один із дискутантів. Але прозвучали й інші думки, бо хіба щось погане є в тому, коли ти бажаєш зустрічній людині здоров’я, прославляєш Бога. І таких думок було більшість.
Цікаво, а що думають з цього приводу читачі “Проскурова”? Може, справді, нам треба відмовитися від цієї давньої української і польської традиції?
Франц Міцінський, голова обласного осередку Спілки поляків України