Попри мої, можливо, для когось надто критичні оцінки підсумків нашого минулого політичного року, якраз під час Різдвяних свят я почув перший симптом можливих позитивних змін у поглядах на ситуацію в нашій державі від її глави Віктора Януковича. Кажу про свої спостереження за його відвідинами Свято-Успенської Почаївської лаври, де Віктор Федорович виступив перед віруючим людом після святкової Різдвяної відправи. Звичайно ж, вартувало б окрему увагу приділити аналізу виступу там і настоятеля лаври, архієпископа Володимира, який продемонстрував явну тенденційність щодо потрактування історії Почаївської святині, яку він розглядає загалом у руслі історії Руського православ’я та самодержавства. Зрештою, позиція цього ієрарха УПЦ МП лише зайвий раз засвідчує факт проросійської політизації життя цієї православної конфесії в Україні. Проте Віктор Федорович виявився цілком на висоті свого президентського статусу, добре усвідомлюючи значимість для духовності нашого народу Почаївської святині, закликав тут усіх українців, незалежно від того, “до яких вони церков ходять”, до єдності у вирішенні проблем, які нині постали перед країною, зокрема, з огляду на світову фінансово-економічну кризу, яка болюче вдарила і по економіці, і по життєвому рівню українських громадян…
Взагалі ж, якщо відвідини під час Різдвяних свят Віктором Януковичем Почаївської лаври є лише політтехнологічним ходом його команди, то і таку її акцію можна характеризувати як позитивну подію у нашому суспільному житті на початку нового 2011 року. Адже приїхав Президент на “радикальну” Тернопільщину, у православну святиню Західної України, яку однаково шанують усі християни. Можливо, цей прочанський візит Президента у Почаїв і був дещо спонтанний, бо, здається, друга особа у його почті, голова Верховної Ради Володимир Литвин, з огляду на його просунуто-джинсову одяганку, явно не готувався до цієї поїздки, але, здається, всій президентській прочанській команді ці відвідини лаври підуть на користь. Бо де так відверто можна подивитися в очі простим людям, які йдуть сюди споконвіку за благословенням Богоматері, яка колись явилась у цих місцях і яка, мабуть, з небес покриває своїм омофором усіх, хто щиро просить її заступництва, не дивлячись на їх конфесійну приналежність?
Того дня Віктор Янукович у Почаєві, на мій погляд, дав хороший сигнал суспільству, яке вже втомилося від цілої низки скандалів за часів нової влади, що ніби продовжили атмосферу підозр, взаємних звинувачень у владних коридорах, що панувала в останні роки президентства Віктора Ющенка. Мій скептичний опонент з цього приводу обов’язково закине мені шпильку: мовляв, чи насправді з відвідин до Почаєва розпочнеться нова проукраїнська якість політики владної команди Януковича? Сумніваюся, адже стільки вже вона наламала дров за минулий рік, що мала б спинитися, зробити паузу чи бодай внести корективи у свій бізнес-план так званої модернізації України. Ну, посадили вже десяток колишніх високопосадовців у слідчі ізолятори, ну, додали рейтингу лідеру опозиції Юлії Тимо-шенко порушенням блефових справ, ну, скалічили кілька бютівців у парламенті, встигли здати ряд надважливих для своєї країни гуманітарних, економічних та безпекових позицій на користь Росії, а далі що? Звичайно ж, можна продовжувати подібну політику в країні не на користь її національним інтересам, продовжити псевдорепресії, поганяти незговірливу пресу, замінити парламент та вибори рішеннями Конституційного Суду і т.д., і т.п., але ж, повторюсь, це шлях в нікуди, у безвихідь, за що колись треба буде відповісти по повній програмі, бо ж і влада нині у цієї команди повна й абсолютна. Якщо ж Віктор Янукович таки у Почаєві подав свій позитивний сигнал країні, по-справжньому усвідомивши, що пора разом усім нам вибиратися з цієї ями, в яку ми всі потрапили, то невдовзі слід очікувати й інших подібних кроків з його боку. Якщо ж ні, то, даруйте, нам нічого не залишається, як ще раз подумати над тим благотворним впливом, який іде від Почаївської святині на всіх, хто до неї звертається за поміччю — і на простих людей, і на президентів…