Четвер, січня 18, 2018

Різдво на іншому кінці світу

Урок на завтра

Мої асоціації з Різдвом — це сніг, родина та кінострічка “Один удома”. Я дуже чекала зимового періоду мого року по обміну в Америці, бо так хотілося дізнатися, а як же святкують Різдво на Батьківщині Кевіна — головного героя улюбленого фільму.

 

Того сонячного ранку понеділка я, беручи від зимових канікул максимум, планувала спати щонайменше до десятої, але моя п’ятирічна хост-сестричка вирішила, що разом розпаковувати різдвяні подарунки куди важливіше, тож уже о восьмій ранку я була на ногах.

Для американців Різдво — це свято, до якого готуються тижнями (у нас, наприклад, ялинка стояла з кінця листопада). У магазини різдвяні прикраси починають завозити ще в жовтні, приватні будинки виграють різноманітними кольорами гірлянд, недалеко від мого міста за кілька днів спорудили місто ліхтариків: кількакілометровий шлях, створений суто з фігурок, які світяться, та гірлянд. Різдвяного вечора ми з сім’єю поїхали у Волмарт (величезна мережа супермаркетів, де продається буквально все), і, незважаючи на те, що працювало 15 кас, до кожної була черга.

Я чула, що американці надзвичайно щедрі на різдвяні подарунки, і переконалась у цьому того ж ранку 25 грудня (цього дня американці відзначають Різдво).

Ялинка зі всіх боків була заставлена обережно запакованими в подарунковий папір (цей етап обов’язковий) гостинцями для всіх членів родини від усіх членів родини (такий собі обмін подарунками). Також сюрпризами нас порадував Санта Клаус — побратим нашого Діда Мороза. Щоправда, Дід Мороз приходить зазвичай 1 січня — тут же звичаї трошки інші. Звичайно, найбільше презентів отримала сестричка (радості в дитячих очах було хоч відбавляй!). Мені ж дісталося стільки подарунків, скільки я ще ніколи на свята не отримувала! Це і спортивний костюм, і зимове взуття, звісно, купа солодощів, набір для макіяжу, чашка, сувеніри з зображенням Техасу (штат, у якому мешкаю), прикраси, кофта, і навіть укулєлє — гавайська чотириструнна гітара (Санта Клаус потрапив у яблучко з останнім подарунком).

Я в свою чергу запакувала (за такими звичаями вперше в житті) книгу-альбом англійською мовою про місто Хмельницький, дерев’яну карту України, коробку львівських хенд-мейд цукерок, власноруч зроблені браслети в кольорах українського прапора та ще докупила в магазині приємні дрібнички для кожного з членів сім’ї.

Момент розпаковування подарунків нагадав мені роки, коли я намагалася не спати вночі, щоб застати зненацька Діда Мороза, який кладе подарунки під ялиночку...

Хоч скільки кілометрів нас розділяють, а люди всі схожі, особливо сімейним затишком.

До речі, не обійшлося і без такого звичного для мене шуму-гаму, коли приходить купа родичів (та ще й з малими дітьми!), щоб разом відсвяткувати Різдво і, врешті, побачити всіх водночас під одним дахом. І тут також без подарунків не обійшлося! Тільки встигай розірваний подарунковий папір у смітник викидати!

Наостанок моєї розповіді додам дещо про ялинку. Хоч і з’являється вона в будинках надзвичайно рано, зникає, довго не затримуючись. Деякі мої друзі позбулися пишної красуні одразу після Різдва, ще до Нового року, який тут не вважається великим святом. Для місцевих мешканців це проста формальність зміни календаря. Багато людей навіть до опівночі не чекають, що було дуже незвично. Та у мене все ж залишилася дитяча віра в те, що новорічна ніч — чарівна, тому я, як і вдома, загадала бажання та щиро вірю, що воно збудеться.

А вже 4 січня розпочався другий семестр навчання у школі — зимові свята тут, вважай, закінчилися.

Євгенія СОБОЛЄВА, прес-клуб “Юний журналіст” з Техасу

first
  
last
 
 
start
stop
    

(c) Газета Хмельницької міської ради "Проскурів"
(c) Сайт розроблений ХМКП "Хмельницькінфоцентр"
Використання матеріалів дозволяється за умови обов'язкового посилання на джерело  www.proskuriv.info