Понеділок, лютого 19, 2018

Іноземний легіон, прифронтові шпиталі, місцевий люд Донбасу...

На варті

Творча сотня “Рух до перемоги” спільно з 42-м гарнізонним будинком офіцерів вчергове здійснила мистецько-культурологічну волонтерську поїздку в зону АТО. Традиційно працювали у співпраці з головним управлінням морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України. Побували в Донецькій і Луганській областях. Загалом поїздка видалася насиченою і картатою за наповненням. Завітали до Краматорського прикордонного загону. Познайомилися з учнями і місцевим населенням с. Бахмутське. Запросили на зустріч, а згодом передали гостинці — смачні, корисні і теплі — бійцям 24-ого ОМБр. Вкотре побували в черговому підрозділі 54-ого ОМБр. Не оминули друзів-побратимів Грузинського національного легіону. Збадьорили піснями і щирістю армійців, котрі лікуються у шпиталях Часового Яру та Покровського. А ще завантажили повну машину гостинців на промзону Авдіївки для 72-ї бригади. І серед тих гостинців — найголовніша психологічна зброя — звукопідсилююча колонка, яку давно просили армійці, аби мати змогу щоденно вмикати Гімн України, щоб його чули вороги. Колонка придбана за кошти Василя Дубея, Сергія Чеплакова і Фаріта Сахіпова.

Розповідає Оксана Радушинська: “До Краматорського прикордонного загону завітали вранці. Більшість особового складу загону земляки — з Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького. До речі, дві колишні студентки академії Марія Мазур і Катерина Колодинська — нині активні волонтери і співочий кістяк нашої творчої сотні. Отож приїхали до своїх. І, як своїх, нас зустріли. Варто зазначити, що прикордонники несуть службу на пунктах пропуску між Україною і тимчасово окупованими територіями Донбасу. Про небезпеку годі й казати. Вже після нашого повернення зі Cходу під час чергового загострення конфлікту бойовики серед білого дня обстріляли пункт пропуску “Мар’їнський”. На щастя, всі живі.
Після відвідин Грузинського національного легіону традиційно залишається безліч яскравих вражень. Ще кілька місяців тому це були незнайомі люди з незнайомою мовою, іншими, ніж у нас, традиціями і темпераментом. Утім, познайомившись, ми не тільки не загубились, а ще більше потоваришували в розлуці. На жаль, у цей приїзд із багатьма з тих, з ким хотіли побачитися, не змогли зустрітися. А все тому, що під час нашого концерту воїни виконували бойове завдання. Так співпало, адже це — війна, передова... Тому хтось із бійців заходив до маленької українсько-грузинської хатинки, котра тимчасово виконувала функції концертної зали, на одну-дві пісні, поки була вільна хвилина. Хтось тільки зазирав з дверей (в повному обмундируванні), вибачаючись за свою відсутність. Хтось приходив просто з “Сухумі” (відвойованої грузинами української землі), аби перепочити під наші пісні, а потім знову — до своєї військової справи. Тільки повторювали: “Зараз і ми влаштуємо їм “концерт”!..” До слова, як і всім армійцям, передали бійцям-іноземцям теплі флісові кофти, гостинці від подолян. Не залишились осторонь земляки грузинів. Власники магазину “Смак Грузії” з Хмельницького передали побратимам лаваші, сир, мариноване для шашликів м’ясо і ще якусь грузинську смакоту. Словом, було чим хлопцям накрити стіл, повернувшись із бою!
Концерт у Бахмутинській школі на Донеччині зібрав вчителів та учнів, а ще місцевих мешканців, люд із сусіднього Соледара і військовослужбовців 24-ї бригади, котрі опікуються цією школою. У день нашого приїзду в селі вимкнули електрику — якісь планові ремонтні роботи. А звукопідсилююча апаратура не працює без живлення. Військові привезли генератор. Отож нам усе вдалось. Однаково гармонійно звучало “Браття-українці” у виконанні Марії Мазур і “Чорнобривці” від Ігоря Грінькевича. Із захопленням слухали фолькове “Озеро” Анастасії Капустянської, повстанську пісню Тетяни Повар, ліричну Катерину Колодинську і “Чорну гору” Сергія Скопа. І хоча цільова аудиторія глядачів — віком від семи до сімдесяти років, однак догодити вдалося всім.
Хочеться вірити, що кожен зі школярів, прийшовши додому, розказав родичам, що гості-бандерівці дітей не з’їли і не покусали!
Два концерти у прифронтових шпиталях — зовсім різні. В Часовому Ярі бійці, довідавшись, що до них приїхали артисти-волонтери, поспішили до фойє на третьому поверсі, котре тимчасово прилаштували під концертну залу. Приїхали ми не з порожніми руками. Як і годиться, частували бійців природними вітамінами — мандаринами, а також печивом і цукерками.
Оскільки навідались одразу по обіді, я взялася вибачатися перед хлопцями, що порушили їхній денний сон. А у відповідь: “Ми тут ще належимося. А ви привезли нам свято!” Впродовж години чи й трохи більше разом співали, спілкувалися, сумували і мріяли, згадували про дім, наснажувалися вірою і впевненістю у перемозі.
Згодом капелан, котрий увесь час був присутнім на концерті, від імені бійців подякував нам, зазначивши, що ми виконуємо місію, схожу зі священиками, — сповнюємо віри і збадьорюємо військовослужбовців, надихаємо їх до поступу. І вже як своїм друзям-колегам панотець разом із бійцями показав капличку, котру силами пацієнтів і волонтерів облаштовують просто у фойє.
До шпиталю у Покровську приїхали вже пізно ввечері. Відтак більшість особового складу, впоравшись із поточними денними завданнями, отримали можливість побувати на концерті і відпочити. У наметі, котрий зазвичай виконує функції їдальні, а на час нашого приїзду трансформувався в концертну залу, зібрались і пацієнти шпиталю, і працівники. Наші артистки-волонтерки кожному вручили листівки-малюнки від дітлахів, а великий плакат з дитячими долоньками, сонечком і побажанням миру одразу ж прилаштували на одній зі стін намету.
А потім було щире, дружнє спілкування. І не лише піснями, а й емоціями. Були посмішки і танці, жарти і мрії, плани на майбутнє — хороше і мирне для всіх!
Надзвичайно приємно було зустріти в шпиталі земляка-старокостянтинівця, лікаря районної лікарні Василя Старенького, котрий там завідує приймальним відділенням.
Загалом, зустрічаючись із земляками, а на різних позиціях АТО їх немало, сповнюєшся гордістю і впевненістю, що ми зможемо вистояти в усіх негараздах і перемога буде за нами!”
Оксана РАДУШИНСЬКА
Фото Петра РАДУШИНСЬКОГО

first
  
last
 
 
start
stop
    

(c) Газета Хмельницької міської ради "Проскурів"
(c) Сайт розроблений ХМКП "Хмельницькінфоцентр"
Використання матеріалів дозволяється за умови обов'язкового посилання на джерело  www.proskuriv.info