Понеділок, лютого 19, 2018

Проскурів на старих поштівках. Паровий млин Маранця

Невідома Хмельниччина

Поштова картка початку ХХ століття зафіксувала одне з найбільших та найсучасніших підприємств Проскурова того часу — паровий млин, збудований 1892 року поблизу цукрового заводу.

Борошномельна промисловість — одна з найважливіших в Україні галузей промисловості, яка має багатовікову історію. Поділля було одним із регіонів, де значного поширення набуло промислове млинарство. Водяні млини та вітряки зводилися фактично у кожному населеному пункті.
На середину ХІХ століття у Подільській губернії борошномельна промисловість за обсягом виробленої продукції була провідною галуззю, поступаючись лише цукроварінню.
Млини, до речі, як і цукроварні, розміщували переважно у сільській місцевості. Так, у 1867 році в межах Подільської губернії діяли 2693 млини, з них у містах —  лише 141 млин, які виробляли менше десятої частини борошномельної продукції. Ще 240 млинів діяли у містечках, а 2312 (це майже 85%) — у селах.
Така велика кількість млинів у сільській місцевості пояснюється тим, що вони традиційно були складовою фактично  кожного поміщицького господарства  та доволі  прибутковим  підприємством  для  землевласників.
У містах млини належали переважно міщанам та купцям або міській громаді. Так, у Проскурові ще з XVIII століття діяли три водяних млини й усі вони належали місту. Міська влада віддавала їх в оренду та отримувала від цього прибуток. Найбільшим був Бузький млин — крупчастий, мав чотири постави та розміщувався на греблі через р. Буг. Два інші млини —  Дубовий (дві постави) та Раковий (чотири постави) були прості, розміщувалися при ставках у однойменних приміських урочищах та давали прибутку до міської скарбниці дещо менше.
Значного розвитку борошномельна промисловість набула від середини ХІХ століття, що пов’язують з промисловою революцією в цій галузі та прокладанням залізниць. Це було характерно для всіх українських земель і насамперед для Поділля.
Наприкінці 1870-х промисловий переворот на Поділлі розпочався саме у харчовій галузі, у борошномельній промисловості означав впровадження у виробничий процес парової техніки та високопродуктивних вальцьових верстатів, які могли використовувати звичайні млини.
У 80-х роках ХІХ століття переробка збіжжя на Поділлі почала зосереджуватися на великих борошномельних підприємствах, а провідними центрами капіталістичного млинарства стали міста, де були найдосконаліші та найпотужніші парові машини.
До того ж у 1860-1870-х роках відбулися суттєві зміни в транспортній мережі Подільської губернії: були введені в дію залізниця Одеса-Балта та магістраль Балта-Жмеринка-Київ з відгалуженням на Проскурів-Волочиськ. Поява залізничного сполучення змінила географію розміщення провідних торгових та переробних центрів подільського збіжжя.
Такі центри стали ближчими до залізничних колій, якими було зручно відправляти зерно та борошно-круп’яну продукцію в інші регіони. Отож у містах з розвинутим транспортним сполученням — Проскурові, Вінниці, Могилеві, Балті виникають потужні млини.
Особливо вражає зростання борошномельного виробництва у Проскурові. Тут, як зазначено вище, з давніх часів діяли три міські млини, що задовольняли потреби міста й навколишніх сіл. Але після побудови у 1870 році залізничної станції, через яку з’явився зв’язок з Одесою, Києвом та Західною Європою, Проскурів поступово став провідним центром експортної торгівлі зерном.
Водночас набувала розвитку переробка зерна. У 1892 році купець Соломон Маранць спорудив великий паровий млин, на базі якого 1895 року створене перше в Проскурові акціонерне товариство — “Проскурівське товариство млинарського виробництва С.Г.Маранця” (до нього, крім парового млина, увійшла його ж фабрика перлових круп).
У 1893 році став до ладу другий паровий млин міщанина Менделя Лопатіна.
У 1898-ому на цих двох парових млинах працювали 70 робітників, виробництво продукції склало суму 155000 рублів, тоді як три водяні млини мали 14 робітників та виробили на 60980 рублів.
У 1909 році в Проскурові нараховувалося вже п’ять парових млинів, які виробляли продукції на понад півмільйона рублів. Проте найбільшим так і залишався паровий млин Соломона Маранця.
Сергій Єсюнін, історик,
співробітник Хмельницького обласного краєзнавчого музею

first
  
last
 
 
start
stop
    

(c) Газета Хмельницької міської ради "Проскурів"
(c) Сайт розроблений ХМКП "Хмельницькінфоцентр"
Використання матеріалів дозволяється за умови обов'язкового посилання на джерело  www.proskuriv.info