Понеділок, лютого 19, 2018

Проскурів на старих поштівках. Цукроварня — найстаріше підприємство Хмельницького

Невідома Хмельниччина

Поштова картка початку ХХ століття зафіксувала найбільше на той час підприємство Проскурова — цукровий завод. Проте перед тим, як розповісти про завод, згадаємо історію появи промислового цукроваріння на наших землях.

Починаючи з другої половини ХІХ століття, на Поділлі масово почали будувати цукроварні й наш край став одним із основних регіонів цукроваріння. Цікаво, що в Україні цукровий буряк для промислового призначення почали сіяти у 1820-х роках. Перші цукроварні були побудовані на Київщині, а в 1825-1828 роках — на Поділлі поміщиком Собоневським у селі П’ятківці (нині Вінниччина). Землевласники і промисловці спочатку неохоче бралися за нову справу, бо не були впевнені в її рентабельності. Але поступово поміщики України переконались у прибутковості бурякопереробного бізнесу, і цукроварні почали рости, як гриби після дощу. До кінця 1842 року в Україні було вже 67 заводів, а 1844-го їх стало 144!
Перша цукроварня в нашому краї з’явилася в Городку. Збудував її 1839 року власник містечка барон Гейсмар. Цікаво, що городоцька цукроварня стала першим бурякопереробним підприємством, на якому застосували парову машину. На цьому заводі сталася й перша техногенна аварія: у 1846 році впав димар, внаслідок чого шестеро робітників загинули, 17 отримали травми.
До найдавніших цукроварень належить і завод у Проскурові. Його історія починається з Чорноострівської цукроварні, яку 1849 року побудував граф Костянтин Пшездецький, власник Чорного Острова. Цукроварня Пшездецького не була промисловим гігантом, але, виробляючи до 80 тисяч пудів цукру на рік, приносила у скарбницю графської родини стабільний прибуток. Від Костянтина Чорний Острів дістався його сину Каролю, після смерті якого 1873 року маєток успадкувала його вдова Ельжбєта Пшездецька. Проте жінку, підкошену смертю чоловіка, а перед тим доньки Лаури (тієї самої, до мармурового надгробку якої підводять усіх туристів у Кам’янецькому кафедральному костьолі), мало цікавила господарська діяльність. У 1879 році вона віддала цукроварню в оренду на 10 років проскурівському купцю Соломону Маранцю та особливо не переймалась її долею. Маранць так “вміло” склав угоду оренди, що до кінця її дії все обладнання заводу стало власністю купця, й коли настав час завершення оренди, він просто вивіз його до Проскурова, залишивши вдові порожні стіни цукроварні.
Купець у 1890 році придбав на околиці Проскурова, неподалік залізничної станції, хутір дворянки Антоніни Осецької та ділянку суміжної міської землі. За рік на цій території Маранць побудував новий цукрозавод, витративши 346 тисяч рублів. За проектом інженера Якова Городієвського було споруджено двоповерховий корпус підприємства з прибудованим відділенням для парової машини та чотириповерховим виробничим приміщенням. На території цукроварні для робітників побудували триповерхову казарму з їдальнею, лазню та лікарню з аптекою. До заводу була прокладена залізнична колія для підвезення буряків та вивезення готової продукції.
У 1891 році нове сучасне підприємство, яких до цього часу в Проскурові не було, дало першу продукцію. 1895 року, аби розширити виробництво, Соломон разом із сином Маркусом створили акціонерне товариство “Проскурівський пісочно-рафінадний завод С.Маранця” з основним фондом 750 тисяч рублів. Цей крок дозволив Маранцям не лише залучити кошти для покращення виробництва у Проскурові, а й побудувати ще одну цукроварню у місті Бар (нині Вінницька область). На початку ХХ століття Проскурівський завод давав щорічно прибутку до 80 тисяч рублів, Барський — до 35 тисяч. Кошти, як для того часу, доволі значні, бо, наприклад, ділянку землі з цегляним будинком тоді можна було придбати за 2,5-3,5 тисячі.
Тривалий час завод Маранця був найбільшим підприємством Проскурова: на ньому працювали 470 людей. Але криза 1905 року, поступовий відхід від справ старіючого Соломона, не завжди вміле керування його сина Маркуса призвели до того, що на початок 1907 року завод опинився на межі банкрутства. Його акції скупив купець Ілля Левінзон,  проскурівська цукроварня перейшла у його власність.
Нова сторінка історії Проскурівського цукрозаводу настала після встановлення у 1921 році радянської влади. Підприємство було націоналізоване та успішно працювало до кінця ХХ століття.
Сергій Єсюнін, історик,
співробітник Хмельницького обласного краєзнавчого музею

first
  
last
 
 
start
stop
    

(c) Газета Хмельницької міської ради "Проскурів"
(c) Сайт розроблений ХМКП "Хмельницькінфоцентр"
Використання матеріалів дозволяється за умови обов'язкового посилання на джерело  www.proskuriv.info