Понеділок, лютого 19, 2018

Незгасима свіча пам’яті Стуса

Культурна панорама

На вогник пам’яті видатного українського поета-націоналіста, дисидента, шістдесятника, Героя України Василя Стуса з нагоди його 80-річного ювілею у кінотеатр ім. Т.Шевченка 24 січня хмельничан зійшлося повен зал. Нагадаємо, народився Василь Стус 6 січня 1938 року у селі Рахнівка на Вінниччині. Загинув 4 вересня 1985 року в таборі ВС-389/36-1 біля села Кучино у Пермському краї.

Назва вечора пам’яті “Птах душі” — це й назва його останньої поетичної збірки, вилученої в концтаборі. Як птах крилами, бився словом Василь Стус за Україну, за все дороге серцю.

У програмі заходу, над якою працював народний артист України Володимир Смотритель, — перегляд уривків з документальних та художніх фільмів про Василя Стуса, розповіді про нього очевидців та послідовників.

Вразила розповідь про те, що навіть батько Василя Стуса соромився сина та засуджував його саме за антирадянські виступи. Та були ті, хто думав, як Стус, кого нині називаємо борцями за незалежність.

Запальна вдача, як свідчать очевидці, не давала поету миритися з несправедливістю, національним гнітом. Він не боявся виступати проти керівництва партії, казати те, що думає, тому не раз був ув’язненим.

Згадали навіть про зовнішність Стуса. “Пам’ятаю його гарним хлопцем, дужим, кремезним, у нього були дуже особливі вилиці”, — пригадує співкамерник поета, почесний громадянин Хмельницького Кузьма Матвіюк.

Про смерть Василя Стуса розповів український націоналіст, побратим Левко Лук’яненко. У камері, де помер, було дуже мало місця (про свої “домівки” засудженого-вигнанця Стус писав: “Весь обшир мій — чотири на чотири”), майже половину кімнати займали двоповерхові нари. Якось Василя застали за читанням книжки, лежачи, а читати дозволялося лише, сидячи за столиком. Ненависть концтабірних начальників до непокірного Стуса спонукала їх до постійних надмірних прискіпувань. Йому легко приписували нескоєні провини, за які жорстоко карали карцером.

“У камерах було дуже холодно. Грілися засуджені, ходячи по колу. Їхній одяг був настільки зношеним, що дуже легко було задубіти. В’язні ходили, наче зачумлені”, — згадує страшні часи Левко Григорович. У такому стані знайшли мертвим на нарах і самого Стуса.

Чого варте було його перепоховання, як Шевченка, на Батьківщині 1989 року. Могилу розкопували заборонено, “наче злочинці”. Патріоти-українці припадали до гробу видатного співвітчизника. Над його могилою читали промови кращі представники української інтелігенції, зокрема Іван Драч, майоріли синьо-жовті стяги. Документальні кадри з перепоховання вразили хмельничан до сліз.

Як нещадно нищили співробітники КДБ зошит з його віршами — рукописну збірку “Птах душі”, показали у художньому фільмі, знятому за свідченнями очевидців, де роль Стуса зіграв відомий актор Ахтем Сеїтаблаєв.

Ряд відеосвідчень доповнювали вірші Василя Стуса у виконанні хмельницьких поетів, членів студентського театру Хмельницького національного університету “Глорія”, акторів народного аматорського театру “Дзеркало”. А самого автора зіграв молодий актор академічного музично-драматичного театру імені М.Старицького Ярослав Кузик.

Ліризму заходу додали театр піску та музика скрипки артистів обласної філармонії.

Весь культурний бомонд об’єднався вшанувати славетного ювіляра. Не оминули увагою захід і представники міської влади. Серед них — заступник міського голови Галина Мельник. Захід відбувся за сприяння міської ради, управління культури і туризму.

Ірина САЛІЙ

Фото Миколи ШАФІНСЬКОГО

first
  
last
 
 
start
stop
    

(c) Газета Хмельницької міської ради "Проскурів"
(c) Сайт розроблений ХМКП "Хмельницькінфоцентр"
Використання матеріалів дозволяється за умови обов'язкового посилання на джерело  www.proskuriv.info